У мене немає ненависті до людей

Вітаю, шановні психологи! Останнім часом помічаю, що моя проблема в тому, що я не ставлю себе кращою, вищою за когось. І це виглядає як мінус. Тому що тоді людям починає здаватись, що можна ставитись до мене негативно.
Ну, тобто. У мене зараз нова робота. І я б хотіла мати хороші стосунки в колективі. Оскільки я багато нюансів ще тут не знаю, то запитую колег. І коли кажу підкажи будь ласка як ось тут. Вони ржуть. Хтось скаже. Хтось принципово ні. Ну я ж не можу прийти в новий колектив і така типу чуєш блять, ану скажи нахуй бігом тут. Просто вони між собою так спілкуються.
Зі мною одночасно прийшла була дівчинка така дуже впевнена. Так все її звільнили. Сказали, що таких тут не люблять.
То таких як я мали б любити. Але блін. Матами вони мене не криють. Але замість того, щоб дати завдання і пояснити що маю робити. Керіаник запитуює - а що ти робиш? І сміється. Хоча всім решта керівник дає завдання. Або каже та йди додому. При тому, що інших не відпускає, навіть якщо просять.
Моє питання таке. Це справді погано, коли ставишся до людей мирно. Не матюкаєш і не попускаєш нікого просто так? Чи це якась перевірка мене таким їхнім ставленням?