Чи варто продовжувати спілкування з батьком?

Добрий день, завчасно дякую за увагу до мого питання. Мої батьки дуже скандально розлучилися 14 років тому (з поліцією і побоями), мама налаштувала мене і 2 молодших сестер проти батька і "вигнала" його з дому. Ми з ним не спілкувалися близько 11 років, він знайшов дружину, живе в неї, на нас (троїх дітей) аліменти мамі не сплачував, зробив вигляд, що нас немає. Ще молодшу сестру (їй було 6 років на момент їх розлучення) водив в парк, щось купував, і все. Ми з середньою жили своїм життям, він не дзвонив і ми не цікавилися. Розумію, що мені потрібно пройти терапію, бо в мене багато проблем із-за цієї ситуації. Багато я прочитала і пропрацювала самостійно, думаю, скоро знайду свого спеціаліста, з ким можу пропрацювати свої проблеми. Але суть питання не в тому. В 2020 році тато потрапив в лікарню з ковідом в важкому стані (враження легень було 80%) і чудом залишився живим. Під час лікарні він не відповідав моїм смс, хоча двоюрідній сестрі і дружині відписував. Я багато наплакалася, нахвилювалася, і тоді зрозуміла, що мені важливо з ним спілкуватися, життя коротке і т.д. Після ковіду ми почали зізвонюватися, потрохи цікавитися здоров'ям. Потім мені почала дзвонити тьотя (його сестра, з якою він дуже дружить, раніше ніколи мені не дзвонила, а раптом почала), випадково розповіла, що в нього є дача. Він мене давно кликав туди мене, але казав, що це тестя (батька дружини), я тому не хотіла вмішуватися, для чого мені це. Вже після цього я приїхала подивитися, і він дав мені ключі (я не просила, він сам так вирішив). Ми з чоловіком і моєю дочкою (його внучкою) стали потрохи приїжджати, допомагати, прибирати. Всі моменти я завчасно узгоджувала. Відчувала, що його дружині це не подобається. Дуже старалася з нею налагоджувати відносини, багато питала, максимально скромно себе поводила. Допомогла прибрати одну половину хати (перед цим розпитувала, куди речі скласти і чи варто прибирати), батьки чоловіка познаходили штори і тюлі (перед цим питала в тата, чи їм треба, він сказав, що дуже треба). Я хотіла просто бачитись з батьком. Але вчора її прорвало. Підійшла до мене і каже: "Батько тобі не скаже, ти 10 років не з'являлася, але ви тут погано себе поводите, після вас, як після набігу". Це враховуючи, що я кожен крок там обережно ступаю. Відчуваю себе використаною дурепою. Я зробила висновок, що більше краще туди не заїжджати. Це зрозуміло. Але як бути з моїм бажанням спілкуватися з батьком? І чи варто, може просто відпустити і забути, як ті 10 років?