Не розумію чи правильно живу

Добрий вечір! Така проблема: я закінчила школу, здала всі екзамени, але, нажаль, ми не заплатили, тому я не пройшла на бюджет. Мама знайшла вихід, і зараз ми чекаємо на дзвінок, що прийняті, але на це потрібен час. Я дуже сильно хотіла саме в цей інститут і з 7 класу прикладала максимум зусиль і екзамени здала на відмінно, але хабарі є повсюди. Зараз мені дуже важко, бо живу просто до дзвінка, я нічого не можу планувати, тому що в будь-яку хвилину можуть набрати і сказати їхати. В мене є хлопець, який мене підтримує і кожного дня відволікає. Ми цілими днями разом, навіть, якщо він довго на роботі, все рівно, на годину, але ми маємо побачитись.І мені дійсно легше, я відволікаюсь і з ним забуваю про всі свої проблеми.Але мама на нервах,як я, і я це розумію.Сьогодні ми посварились через безпорядок в шафі, хоча винна була не я, а менший брат, який засунув туди коробку.Накричали на мене, а я у відповідь.Я почала збиратись до хлопця, як завжди, мама запитала куди я збираюсь, ну я відповіла. У відповідь почула, що я не запитала її думки, що в голові в мене одні гульки, що, як мені не соромно, що для кого вона старається з цим вступом, для кого вирішує, якщо в мене "метелики", що в мого хлопця "робота, робота, а кожного дня гуляємо" (типу, що він не працює). Слова мене дуже ранили, бо я відчула себе якоюсь повією. Зараз досить холодно на вулиці і ми сидимо вдома, то в нього, то в мене, коли немає батьків. Моя мама проти цього, тому довгий час приходилось скривати, що він буває в мене вдома, але потім мама звикла і нормально реагує. Мені 17, ми живемо інтимним життям, але я відчуваю велику провину. Мені противно інколи від себе, що я така погана дочка, бо сплю з хлопцем приводжу його до себе чи йду до нього. Після сьогоднішнього скандалу я все ж таки поїхала до нього і приїхала ввечері, мама мене ігнорує. А я цілий день плачу і відчуваю провину, хоча мозок каже, що я нічого поганого не роблю, я не п'ю, не курю, я спортсменка, це в мене другі відносини, в які я єлі наважилась вступити, бо був гіркий досвід в тих відносинах. Я 5 місяців не виходила з хати, дуже важко відходила, але довірилась цьому хлопцю теперішньому, а мама замість того, щоб мене підтримати, навпаки наливає ще більше масла у вогонь. Чесно, дуже важко, я не розумію, що робити. Є велике бажання на тиждень закритись в кімнаті і не виходити гуляти, показати їй як це. Але я розумію, що це не правильно, я нічого не докажу, але і провину відчуваю, не знаючи чи правильно поступаю і жив