Звинувачую себе у розриві стосунків.

Доброго вечора. Хочу звернутись за психологічною порадою і думкою щодо моєї ситуації. Мала стосунки на відстані майже рік,ми з хлопцем ні разу не бачились особисто,та все ж вирішили бути разом. Стосунки були складні,часами все було як у казці,а часами навпаки. Мені було максимально комфортно і добре з ним,він знайшов до мене підхід і насправді зрозумів мене як ніхто інший. Звісно,у нас були якісь непорозуміння і сварки,але це були дрібниці. Проте,найбільша проблема була у тому,що я перестала йому довіряти. Справа у тому,що у нього в характері була така звичка,що при складнощах,сварках або просто на емоціях він міг завершити стосунки,послати,або ж просто замовчати на кілька днів. Для мене це було дуже дико і болісно. Тому,після таких вчинків я віддалялась від нього,ставала холоднішою. Він ж,у свою чергу,плакав та вибачався,обіцяв все виправити і насправді дуже старався все повернути. Завжди казав,що я найкраще,що з ним сталось,що ми будемо разом назавжди і він ніколи більше не залишить мене одну ні в якому разі і ні при яких обставинах. Літом була ситуація,що я дуже захворіла і навіть не вставала з ліжка,написала йому про це,проте не просила ні про що. Він у відповідь відпросився погуляти з друзями. Час від часу він мені писав. Ця ситуація мене дуже засмутила,адже я зрозуміла,що кохана людина навіть не подзвонила,дізнавшись,що мені дуже погано,а пішла розважатись. Він на це відповів,що потрібно було його попросити побути зі мною. Потім він все обдумав і вибачився,плакав і дуже переживав. Я почала трохи віддалятись,тому що це вже було не вперше. Так сталось,що потім в моєму житті появилось багато проблем,страх за близьку людину через війну,проблеми з навчанням і проживанням. Я сказала йому,що не можу зараз думати про проблеми в наших стосунках,тому що рідна людина під загрозою через війну. На той момент я була просто у трансі і не чула нічого,постійно плакала і не спала. Він старався підтримати,був поруч. Але у мене почали здавати нерви і бувало ми сварились майже без причини по моїй вині. Я була вже просто на волосині і сказала йому,що переживаю,що він піде від мене через такий мій стан,і це буде навіть не дивно,адже він заслуговує на краще,а я нічого не даю хорошого. Але він все заперечував і сказав що все буде добре. З часом все помаленьку ставало краще і краще,наші стосунки почали налагоджуватись. І сталось так,що в один день,коли ми домовились побути разом мені потрібно було срочно поїхати до родини. Я сказала йому про це і впродовж всієї поїздки писала про те,що мені шкода,що вона затягнулась,я цього не очікувала. Мені було соромно,що все так і я вибачилась,але ми все рівно посварились,тому що він сказав,що причина не була поважна зривати наші плани і я могла б обрати його. Він захотів паузу,хоча це було табу у наших стосунках. Я погодилась...І ненавиджу себе за це. Вже тоді я бачила,що щось змінилось. Він сказав,що потрібно розійтись,хоча любить. Я почала його благати не кидати мене,обіцяла змінитись,виправитись. Він сказав що занадто пізно,і мені потрібно було раніше показувати як він потрібен і що рішення про розрив він прийняв через те,що я дала йому паузу. Я все ж старалась повернути його,адже люблю. Він погодився і дав мені тиждень на зміни,я перестала спати і їсти,тому що бачила,що незважаючи на мої старання він все рівно все дальше і дальше. Я йому говорила про те,що переживаю за наші стосунки,він відповідав досить сухо,але я на це заслужила. Через кілька днів його почало дратувати моє піклування і цікавість його життям і він остаточно розірвав стосунки,сказавши,що якби я змінилась швидше,то він не розлюбив б. Потім він сказав,що почуття є,але через відстань і те,що ці відносини забирають багато часу все так. Назвав наші стосунки суцільним компресуванням мозку,хоча казав що був щасливий...То він казав,що я стала егоїсткою і приділяла йому лише вільний час,то сказав,що почала будувати життя навколо нього. Весь цей час я живу в аду,я не їм, майже не сплю і постійно плачу. Я ще пробувала відновити наші стосунки,просила шанс,але,як виявилось,у нього вже була інша...Мені дуже боляче розуміти,що кохана людина називала мене майбутньою дружиною і коханням всього життя,а через день розірвала стосунки. Після нашого розриву пройшло 3 тижні,а у нього вже нова кохана... Я ненавиджу себе за знищені стосунки,адже я могла краще старатись повернути ту довіру та тепло,тоді цього б не було. Перечитую переписку і просто максимально картаю себе за ті холодні та сухі відповіді йому,за істерики які влаштовувала на емоціях та вічну підозру у тому,що він мене покине. Мені здається,я була абьюзером у цих стосунках та місцями маніпулятором. Він - найкраща людина у моєму житті насправді я дуже жалію,що втратила його. Не знаю як далі жити і не бачу у цьому сенсу.
Дякую Вам,за те,що прочитали це все і буду чекати на відповіді