Я можу терпіти родичів чоловіка

Привіт. Останні кілька років просто борюся з собою . Мені дуже дискомфортно з родичами чоловіка. До жаху ! Не можу розібратись з яких причин не можу сама собі дозволити з ними взагалі не спілкуватись .
Відчуваю до них страшну злість на ненависть . Але всі образи , які були у минулому на них я відпустила і зараз в нас нормальні нейтральні стосунки.( бачимось по святах , днях народженнях дуже рідко просто так) але ці зустрічі такі емоційно напружені для мене

під час цих зустрічей все на перший погляд добре, і без скандалів ,АЛЕ після того , як поспілкуюсь з ними відчуваю себе морально і фізично дуже погано, дуже важко і без сил
.Я постійно очікую від них якогось негативу, якогось підколу чи незручного запитання ( але якщо щось таке і відбувається я захищаю свої кордоні і не даю себе образити )
Я в цей момент тримаю сильну напругу, в середині себе відчуваю на грані вибуху . Не йти до них - не можу , так само , як і заборонити їм приходити , вони хочуть бачити дитину ( їхню внучку, племінницю) мою з чоловіком дочку.
Коли йду від них по дорозі додому маю таке відчуття , що мене обогоаоиюютт та лиють бруд ,я не знаю насправді чи це так, але таке в голові не перестає крутитися …

Також дуже сильно переживаю , що мій чоловік в момент порушення ними ( іноді все ж таке буває ) моїх кордонів не захистить мене і від цього страшно. Я дуже не люблю конфлікти , стараюся їх уникати ( я погано це переживаю , не важливо хто в цих конфліктах виннен)

Постійно кажу собі «все більше піду до них « або « піду геть з дому коли вони прийдуть до дочки « але не робою цього і знов страждаю і вже починаю себе за це ненавидіти . Постійно прокручую в голові сценарії , як «ставлю словесно цих людей на місце» я зрозуміла , що проблема в мені . Не знаю , як мені бути . З одного боку розумію , що не хочу себе приносити в таку жертву і терпіти , а з іншого , як пояснити їм і чоловіку , що таке відбувається . Це не до кінця прощені образи чи шо? Бо я так заплуталась … дякую