Я не знаю, що зі мною

Сьогодні в мене сталася чергова панічна атака, і це перший раз, коли мати її побачила, і підійшла, щоб допомогти. Але я її відштовхнула і крикнула, щоб вона не чіпала мене. Мені справді потрібна була допомога, але мені стало так бридко, коли вона почала гладити мене по волоссю, що я не змогла нічого іншого сказати. Нещодавно я здала екзамени, і подумала, що все, можна видихнути і весело провести літо. Це єдине, що мені допомагало не опустити руки, коли я день і ніч готувалася до іспитів. Але вже пройшло дві неділі і мені хочеться тільки лежати. Мати постійно піднімає питання про те, що я поступлю тільки туди, куди вона покаже пальчиком. Вона незадоволена моїми результатами. А мені вже нікуди не хочеться поступати. Хочеться просто щоб від мене відчепилися. Але після сьогоднішнього конфлікту мені тепер боязно за те, що мене виженуть з дому. Всі мої спроби хоч якось отримати трохи свободи були марними. Я задихаюся в цій хаті. Зранку мене запросили на прогулянку, і я погодилася лише через те, щоб не втрачати хоч якісь зв'язки з навколишнім світом. Не пройшло і пари годин, як мама мені написала і сказала, що я не тим займаюся. Мене переклинило. Я ще ніколи так не злилася. І я не розумію одне: все моє свідоме життя мати зі мною так поступала, але саме сьогодні я не втрималася і огризнулася їй. Чому саме зараз?