Я постійно плачу, з причин і без.

Одразу попереджу, я знаю що варто відвідати психолога, але можливості немає.
//
Не можу поспорити, тому що одразу плачу. Навіть жартома посваритись, одразу в сльози. Мені слова сказати не можна, сльози градом. Ненавиджу в собі це так, що бажання пом×рти стає все сильнішим.
навіть зараз я це пишу, ледве дивлячись скрізь сльози. Частіше всього я плачу, коли сперечаюсь з батьками. Вони ніколи не били мене, не забирали мої речі, ніколи не обмежували гроші, але варто їм просто сказати, що я роблю щось не так, наприклад: поставила річ не туди, забула щось, вони говорять спокійним тоном, я вже реву. Вони просто говорять, які плани на день, і я вже плачу від кількості роботи. З однієї сторони я розумію чому це відбувається, мені вічно твердили, що" немає грошей, ми не можем собі це позволити", і я заздрю іншим, через що сльози водопадом, плачу через те що з села, я знаю мені варто з'їхати, але знову же, грошей нема, а заробити не можу, бо я боягузка і одразу плачу. Я не знаю як зупинити підходящі сльози, якщо я плачу, то конкретно заливаюсь слізми, це позорно і не зручно, я працювати на роботі не можу, бо всю роботу проплакали і поза нею теж. Ось зараз плачу, пішла з кухні, а мама прийде і скаже " сльози це щоб отлинять від роботи" , є дуже багато що написати, але це вже буде не в тему :(