Відносини з батьками

Мені 42, і я змушена визнати: у мене складні відносини з мамою. Я щаслива, що вона жива, але спілкуватися з нею складно. Давно живу окремо, приходжу 1 раз на тиждень у гості, не зідзвонюємося. Кожен візит супроводжується постійним негативом від неї,що все не так, все погано, засудженням поведінки інших. Мама в мене авторитарна, завжди повинна бути в центрі уваги, і при будь-якій нагоді намагається домінувати.
Я ображена на неї, не пам`ятаю слів любові, ніжності, не пам`ятаю днів народження, не вистачає маминої безумовної любові і турботи. Я хочу цього і зараз, зрідка говорю ій про це, але в переважній більшості легше промовчати, бо все одно нічого не змінюється. Не можу ні в чому їй відкритися, проявити емоції. Просто вдома плАчу. Я завжди було не така, бо була звичайна дитина. З дитинства обрАзи, безкінечні вимоги, велика відповідальність. Уявляю відносини з мамою такими, як у мене з моєю донькою, іншими, теплими. Останнім часом з`являються думки, що моя хвороба є психосоматикою через такі відносини в родині. Зараз вона говорить, що пишається мною, а мені потрібно від неї інше.