Чоловік залишив після 10 років стосунків.

Чоловік залишив після 10 років стосунків. Сказав, що не бачить майбутнього зі мною і що останні роки розглядав інші варіанти крім мене. Це важко. Звичайно, наші стосунки були вже не такими, як колись, вони стали більш прохолодними і відстороненними, але я завжди його підтримувала, дійсно підтримувала і приймала його таким, як він є, не висуваючи вимог, не вимагаючи змін в його особистості, не потребуючи від нього чогось неймовірного в мою сторону, не ревнуючи, не контролюючи, повністтю довіряючи. Я любила його таким, як він є, навіть коли бачила що він поступово втрачає до мене інтерес і його починає дратувати моя присутність та мої інтереси. Він пішов до психотерапевта, я його у цьому теж підтримувала, хоч і розуміла, що швидше за все він мене залишить під час терапії і виявилась, нажаль, права. Він став дуже фінансово успішним за ці роки, звичайно він тепер хоче когось свого рівня, а не мене, ту яка не встигла так вирости, яка перенесла декілька років тому клінічну депрессію, вляпалась в результаті в фінансову залежність і втратила через це в його очах цінність як партнер. Напевно, я б і сама від себе пішла, будучи на його місці, хоча на моєму місці, якби в мене зараз поряд була така підтримуюча і любляча людина як я, то я була б дуже цінила це і стала б дуже успішною. Він, звичайно, по своєму не проста людина, але я планувала з ним своє майбутнє, сім'ю. Хотіла розпочати бізнес, щоб він міг накінець звільнитися з роботи та відпочити, поки я займусь нашим доходом. Розумію, що затягнула з цим, розумію що є мої помилки. Ми не сварилися, ми попрощались в сльозах і дякуючи один одному за підтримку. Я прийняла його рішення, навіть таке болюче для мене. Від цього мені ще гірше, бо насправді мені немає навіть на що розізлитись, щоб знайти якусь силу до життя. Ми не спілкуємось зараз, адже йому потрібна пауза та спокій, та і мені це теж потрібно, інакше будь яка згадка чи контакт виливається в реальну фізичну біль. Я страюсь продовжувати жити, шукати себе заново, прогулянки, пробіжки, медитація, навчання, спілкування з людьми, підготовка до створення бізнесу, як і планувала раніше, але всередині я просто знищена. Я люблю його, я хочу щоб він повернувся, але розумію що це кінець, і кожна думка про те, що його більше не буде в моєму житті висмоктує з мене всі сили і поступово забирає бажання жити. Таке враження, начебто я стараюсь рухатись вперед, але в реальності мене тльки відтягує назад. Мені дуже важко.
Як мені справитись? Яка саме терапія мені потрібна?