Допоможіть зрозуміти стан...

Добрий день, не знаю, як правильно почати, але хотілось би отримати якісь відповіді... Я чесно не знаю, як описати проблему, бо мені про це соромно і страшно комусь казати, оскільки після подібних слів я відчуваю, що нав'язуюся людям і лише обтягую їх, і краще б мені було мовчати. Я можу розповісти деякі епізоди, які були раніше, але наразі мене конкретно добиває і вбиває всередині цей стан. Якщо казати про симптоми зараз, то це загалом апатія, відчуття безвиході, відсутність майбутнього, постійна тривога, головний біль, синусова тахікардія, яка супроводжує більшість часу(не залежить від фізичної активності), поганий сон(постійно хочу спати, ніколи не висипаюся, часто прокидаюся посеред сну), апетиту немає(їм лише, бо треба), через це у мене відсутність сил, енергії, і навіть бажання щось робити. Це загалом, але є ще моменти, які пригнічують мене... Я не можу спілкуватися з людьми, зовсім, у мене через це немає нікого, крім декількох близьких в інтернеті, з якими я не можу нормально контактувати через свій стан(були моменти, коли у мене стан був більш-менш і було жваве живе спілкування), у мене банально немає сил, щоб підтримувати спілкування, нові знайомства по цій же причині не можу заводити, бо боюся, що розчарую людей. Через це я боюся, що в мене ніколи не буде близьких людей(друзів), бо я боюся знайомитися і спілкуватися, а також відчуття, що я вигораю після контакту з людьми. Такі симптоми насправді в мене ще зі шкільних часів, які запам'яталися мені найгіршим періодом життя(хоча дуже страшного там не було, якщо не враховувати незначні моменти, які мають неприємний слід, але, здається, що це не настільки щось страшне, як може бути в інших людей, можливо, я лише накручую). В принципі я про свій стан нікому не говорю, тільки декілька людей на відстані про це знають, але вони нічим не можуть допомогти, на жаль, тим паче наше спілкування згорає через мене. Я багато років терплю цей стан, думаючи, що воно мине, але зараз я вже не витримую, бо відчуваю, що з такими темпами я просто прийду в нікуди й навіть двірником не зможу працювати, а як заробити на життя в майбутньому, якщо я зараз навіть вчитися не можу нормально. Неодноразово були думки про самогубства, бо я вважаю себе непотрібним і зайвим в цьому світі. Інколи через сварки з мамою цілком серйозно хотілося порізатися чи стрибнути з вікна, але мене зупиняли страх смерті та близькі люди, тому обмежувався лише порізами, щоб зменшити моральний біль. Вибачте, не вистачило символів, щоб закінчити думки(..