Продовження...
Я просто не відчуваю себе щасливим, не знаю, що принесе мені щастя, оскільки кожен день однотипний і більшість часу хочу лише спати. Цього року я вступив в університет в надії, що мені допоможе навчальна діяльність, яка мене цікавить, але другий місяць і я вже маю купу боргів і відсутність бажання і сил щось робити, отримав лише розчарування від навчання. Я відчуваю себе тупим і негідним цього життя, є речі, які давали мені сили й радість, але зараз нічого вже не приносить задоволення й інтересу, ні з ким про це поговорити навіть. Я відчуваю себе ізольованим від світу, в мене не вистачає сил на себе, не кажучи за інших, хоча раніше я вважав, що це нормально, але зараз я втомився від цього стану і думок... Чомусь, коли я думаю про свій стан і намагаюся сформулювати думки про це, я починаю плакати, тобто зараз, пишучи текст, я плачу і від цього ще більше хочеться покінчити чи то зі собою, чи з цими стражданнями. Я не хочу помирати, я просто хочу позбутися цього стану, цих думок, хочу перенародження. Але мене пригнічує зовнішні обставини, люди, я вбачаю лише негатив, у мами постійні неприємності, я це впитую в себе, мені шкода, виходячи на вулицю в магазини або на прогулянку я бачу одні й ті самі сірі місця, які мені остогидли вже. Я думав, що зміна обставин мені допоможе, але зараз в мене немає можливості, тому треба розраховувати лише на себе і робити щось зі собою всередині, але мені важко і десь в глибині душі хотілось би якоїсь підтримки... Можливо, я наважився написати про свої почуття вперше, і мені це допоможе трохи відрефлексувати, але здається, що я самостійно не зможу допомогти собі, бо відчуваю себе просто на дні, за ці роки(такий стан з перепадами(іноді краще бувало, вже 5 років мінімум, можливо, більше, просто ці роки для мене найбільш помітні). Я не знаю, чи варто щось ще писати, бо насправді в голові багато всіляких негативних думок, але важко все згадати й перебрати, просто це всі мої думки в конкретну хвилину... Я втомився від цього негативу зовнішнього, новини світу, країни, від близьких людей, бо приймаю близько до серця і відчуваю образу і безпорадність, а брати позитивну енергію і настрій не знаю звідки вже, бо інтереси не приносять вже радість, не можу ні на чому сконцентруватися. Якщо додати конкретику за період мого стану, то такі симптоми в мене бували й два, і три роки тому, лише минулий рік я подумав, що цей стан пройшов і все налагодилося, хоча він був важкий, бо
війна почалася, але у мене були надії, що попри цей кошмар, треба жити далі й все налагодиться. Намагався підтримувати позитивний настрій, іронізувати усе, не зважати на страшні події, увійшов у свою бульбашку комфорту, але зараз мені остаточно це все набридло, не відчуваю ні комфорту, ні захисту, ні підтримки, лише щоденне розчарування. Я дуже хотів би змінити це, бо так жити сил немає вже, хочу рухатися вперед і розвиватися, а не кожен день прокидатися сонним і нещасливим. Тепер найголовніше - для чого я це написав? Прошу щиро пробачення за цей нелогічний текст, бо, напевно, мені краще б і далі треба було мовчати й не соромитися, але я вже не можу... Навіть думаю, що це було не варто робити, щоб не було соромно, але поки я просто спробую вперше в житті за 18 років кудись виговоритися... Я також здогадуюся, що можу заперечувати фактам або самому собі... Будь ласка, скажіть, чи це я просто слабка людина, чи мені хоч якась допомога, але потрібна...