Live:
Людмила Петровна Колесник
Людмила Петровна Колесник 6 minutes тому: «Вітаю ! Те, що Ви описуєте, не виглядає смішним чи недоречним. Це дуже людський біль — оплакувати не лише те, що було втрачено, а й те, чого, здається, ніколи не сталося. Можли»
question author 9 minutes тому: «Реакція на відповідь № 391353 для Віталій Вікторович Бондарчук Прийняття людини такою як є, зустрічається нажаль дуже рідко. Зазвичай у людині пр»
Тетяна Штапова
Тетяна Штапова 42 minutes тому: «Руслан, доброго дня! Ви знаєте, чого Ви хочете - мати власний бізнес. І розумієте, що варто попрацювати якийсь час на роботі, щоб віддати борги і заробити на створення нового бі»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: раан Age: 13

Погане самопочуття

В останній час, я почала помічати, що я стала якоюсь занадто плаксивою. В цьому році я нарешті пішла до школи (до цього я два роки навчалася дистанційно). Раніше, десь у п'ятому класі я була дуже цілеспрямованою, добре навчалася і прагнула досягти своїх мрій. Але з початком війни, мої почуття дещо змінились. Через війну, та обставини, ми поїхали до бабусі. Звісно, все було не дуже добре, та я намагалась бути веселою, не зважаючи, що це було зовсім не доречно. Я навіть впевнено можу сказати, що за останні три роки той період був найкращим. Після того, як почалися канікули, я знайшла собі подруг в тому місті. Мені було весело. Потім, у зв'язку з роботою батьків, ми знов повернулися до Києву. Там мені було самотньо. Друзів не було, батьки постійно зривалися на мене. Я навіть мала думки про самогубство. Знов почалася школа та мені було складно, дуже. Я вже не була такою впевненою, цілеспрямованою. В мене не було друзів та я майже зводила кінці з кінцями. Так закінчився мій 6 клас. Зараз знов почалася школа. І взагалі вона йде вже пів року, але я, начебто, увісні. В мене не багато друзів, я почала розуміти, що заздрю, заздрю своїм одноліткам. Я не дуже добре навчаюсь, в мене завжди поганий настрій і хочеться плакати. Замість того, щоб зараз сидіти писати роботи до художки, або готуватися до вступу до музичної школи, я мрію. Мрію, про те, що ніяк не може статися у моєму майбутньому житті. Я дуже погано себе почуваю, постійно хочеться плакати, думки про самогубство і туга, незрозуміло за чим роз'їдають мене зсередини. Я знов не виправдала надії батьків. Мене все бісить, хочеться рвати і метати, але не зрозуміло що. Від рідних я на підтримку розраховувати не можу. Бо зараз війна, і всім тяжко, не тільки мені. А від друзів, які вже не друзі, а просто приятелі можна навіть і не думати, посміються і будуть надалі вважати мене за божевільну. Я вже не знаю, що робити.
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?