Сімейні стосунки

Доброго дня. В мене важкі стосунки з сімʼї
Критичні ситуації донькою. Їй 9 вчора виповнилося. Вона мене не поважає і не слухає.Чоловік не допомагає з цим . Якщо я зриваюсь сварить мене при донці.
Вчорашній день - я виклалась для дитини як могла . Отримала у відповідь хамство . Чоловік промовчав . Ми обидва працюємо . Я ще й вчуся. Дитина повністю на мені.
Нещодавно в мене був нервовий зрив . Довела донька . Вона псує мої речі , постійно обманює. Сьогодні я з ранку пішла на роботу, сподівалась що чоловік забере доньку з собою на роботу. Виявилось він залишив її вдома . Зателефонував моїй мамі , вона живе у сусідньому будинку , сказав що в мене якісь проблеми з нервами, і попрохав при глядіти за малою. До слова , останній раз коли вона залишилась одна , вона гралась сірниками і наробила шкоди ( провину свою так і не визнала) хоч були і бесіди і була покарана ( без гуляння у дворі тиждень). Сьогодні мені довелося піди з роботи , бо дитина сама пособі . У дворі я зустріла її роздіту (взуття на босу ногу ), у футболці і куртка на розпашку . Йшла з ковдрою з дому з чашками і з смаколиками які я не дозволяю брати без дозволу.
В квартирі жах. Мене не було вдома з 8 до 11… чоловік каже що вона не бреше і взагалі все ок то я з привітом . Я не знаю що робити ?? Як налагодити стосунки з донькою і як бути з чоловіком?? Він мене не цінує . Я зараз можу це сказати! Не цінує і не поважає. Донька бере приклад .
Я постійно працюю над собою. Шукаю причину у собі. Намагаюсь дивитися на ситуацію під іншим кутом. Постійно себе перелаштовую так щоб було все ладно. Та вже немає сил себе ламати .
В мене сіпається око вже рік мабуть. Бувають зриви ( я реву і задихаюсь). Відчуваю огиду до доньки і чоловіка . Хочу сховатися від них . Втікти. Ці відчуття мене лякають. Я говорила про це чоловіку . Він почав іноді мити посуд )). Та мені якось все одно на те .Розумієте , війна і всі ці жахи, які відбуваються вони мене стримують. Я думаю , що все що відбувається в моїй сімʼї то мої якісь забаганки. Що я сама роблю з мухи слона … та мені погано . Дуже погано. Нестерпно відчувати себе постійно в такому стані і змушувати думати що все гаразд.
Вчора озвучила чоловіку , шо хочу піти . В цілому розмова минула як я і очікувала. Після спроб викликати в мене почуття провини , погодився. А я чомусь плачу , боюсь і зараз не знаю чи вірно я все роблю ?? 10 років у шлюбі 13 разом. Чи кохаю чи просто звикла ?? Я себе не розумію. Навіть чекаю що він мене відмовить .. зовсім заплуталась я.