Спілкування з батьками

Не спілкуюсь з батьками. Точніше інколи розмовляю з мамою але ці розмови даються все важче для мене. Кожен раз я спочатку вислуховую яка я погона дочка, потім слухаю про те що я поганий співрозмовник, потім одразу ж слухаю про те що я не ділюсь історіями зі свого життя з нею(як інші, нормальні люди), потім слухаю як така дитина могла народитись у такої хорошої матері, потім вона мене в чомусь (щоразу нові причини) звинувачує і фінальна фраза - роби як знаєш але я завжди буду чекати твого дзвінка, бо мені, на відміні від тебе, є до тебе діло. Це ж ти в нас стала такою що не хочеш спілкуватися с батьками, тобі ж все гроші подавай а ми вже дати не можемо( трохи для пояснення тут, гроші я не брала з моменту коли пішла зі школи і сама стала заробляти, навіть на навчання своє). В мене не дуже прекрасне дитинство було, в сімʼї мене розуміла лише бабуся, всі інші мене постійно ображали, звинувачували у всьому, я постійно була людиною яка приймала всі замінування і мовчала, бо мені навіть забороняли плакати чи сміятись в момент коли на мене кричали батьки. Дім для мене-це місце, куди я не повернусь, де мені навіть вихідні важко провести. Я вже не злюсь на батьків, я розумію, що я була небажана дитина, яка лише зіпсувала їм життя, що вони так самі навчалися жити і ті. Але спілкуватися з батьками мені не хочеться, з ними ніякі кордони не працюють, бо якщо мама захотіла подзвонити прямо зараз то вона буде і сто разів дзвонити, навіть якщо я на роботі і роблю презентації. Без цього спілкування мені краще, я більш активна, я планую майбутнє своє, помилки сприймаю як те на чому можна вчитись, а коли я з ними розмовляю я навіть не можу вставити своє слово, своє бачення, бо його ніхто і не питає, а коли вдається щось сказати, то мене зазвичай звинувачують, кричать на мене і кидають слухавку. Я знаю що з батьками треба спілкуватися, всі знайомі спілкуються зі своїми навіть якщо ті не дуже добрі люди, але я не можу. Для мене це наче знов сісти за стіл обідати з людиною яка рік назад напала на тебе і хотіла вбити, а зараз ти вимушений сидіти з нею за столом і розповідати про своє життя. Це нормально не спілкуватися в не хотіти спілкуватися з батьками?