Спілкування з батьками

Question

Не спілкуюсь з батьками. Точніше інколи розмовляю з мамою але ці розмови даються все важче для мене. Кожен раз я спочатку вислуховую яка я погона дочка, потім слухаю про те що я поганий співрозмовник, потім одразу ж слухаю про те що я не ділюсь історіями зі свого життя з нею(як інші, нормальні люди), потім слухаю як така дитина могла народитись у такої хорошої матері, потім вона мене в чомусь (щоразу нові причини) звинувачує і фінальна фраза - роби як знаєш але я завжди буду чекати твого дзвінка, бо мені, на відміні від тебе, є до тебе діло. Це ж ти в нас стала такою що не хочеш спілкуватися с батьками, тобі ж все гроші подавай а ми вже дати не можемо( трохи для пояснення тут, гроші я не брала з моменту коли пішла зі школи і сама стала заробляти, навіть на навчання своє). В мене не дуже прекрасне дитинство було, в сім&#700;ї мене розуміла лише бабуся, всі інші мене постійно ображали, звинувачували у всьому, я постійно була людиною яка приймала всі замінування і мовчала, бо мені навіть забороняли плакати чи сміятись в момент коли на мене кричали батьки. Дім для мене-це місце, куди я не повернусь, де мені навіть вихідні важко провести. Я вже не злюсь на батьків, я розумію, що я була небажана дитина, яка лише зіпсувала їм життя, що вони так самі навчалися жити і ті. Але спілкуватися з батьками мені не хочеться, з ними ніякі кордони не працюють, бо якщо мама захотіла подзвонити прямо зараз то вона буде і сто разів дзвонити, навіть якщо я на роботі і роблю презентації. Без цього спілкування мені краще, я більш активна, я планую майбутнє своє, помилки сприймаю як те на чому можна вчитись, а коли я з ними розмовляю я навіть не можу вставити своє слово, своє бачення, бо його ніхто і не питає, а коли вдається щось сказати, то мене зазвичай звинувачують, кричать на мене і кидають слухавку. Я знаю що з батьками треба спілкуватися, всі знайомі спілкуються зі своїми навіть якщо ті не дуже добрі люди, але я не можу. Для мене це наче знов сісти за стіл обідати з людиною яка рік назад напала на тебе і хотіла вбити, а зараз ти вимушений сидіти з нею за столом і розповідати про своє життя. Це нормально не спілкуватися в не хотіти спілкуватися з батьками?

Алла Владимировна Романенко · Answer

Доброго дня! 

Співчуваю вашій родинній історії. Дійсно багато токсичності, осуду та неприйняття вас. Проте ні ви, ні батьки ніби не можуть побачити один одного. Між вами прірва, ви рятуєтесь відстаню, а батьки не можуть це пережити. Приємними почуттями не наближаються, то хоч якось чіпляють вас образами та звинуваченнями. Я думаю це їхня мова «любові», вони не можуть визнати вас і дати більше, бо самі спустошені. Батьки впадають в дитячі стани і хочуть щоб ви іх обслуговували та кружляли.

 Проте ваші дитячі стани не оброблені, ви все розумієте, проте відчувається образа і біль. Ви про це не пишете, але між рядками віє цим… Вам треба це пережити, оплакати, що у вас не було люблячих підтримуючих батьків, а далі всередині себе відтворити для себе те бажане відношення! Тоді питання і напади зі сторони батьків абсолютно не будуть вас чіпати. Рекомендую роботу з психологом  для такої нелегкої трансформації душі та серця! 

Нормально відсторонитися від болю, токсичності, але ви ж не можете… Воно вас чіпляє і потребує обробки та лікування. Те спілкування, яке є, воно не для вас, воно ще більше ранить вас, але здається ні ви, ні батьки поки не спроможні перевести його в конструктивне русло((  можливо це не вдасться ніколи, але точно можна змінити власне відношення до цього! Відредаговано автором 21-04-2024 18:17:18

Ирина Миколенко · Answer

Доброго дня!

Скажу откровенно - с того, что вы описали ваша мать манипулятор и возможно нарцисс.
У таких людей всегда все виноваты - но не они. И все им чтото должны - даже если не должны.
У вас токсичные родители...

И вот вопрос - зачем вы все это терпите?
Чего ждете ?
Что она помудреет? Так она уже сформировавшийся человек - уже все, характер у нее такой будет всегда.
Или вы ждете - что она чтото осознает? Но если за столько лет - так нечего и не осознала... почему сейчас должна осознать?

" Але спілкуватися з батьками мені не хочеться, з ними ніякі кордони не працюють, бо якщо мама захотіла подзвонити прямо зараз то вона буде і сто разів дзвонити, навіть якщо я на роботі і роблю презентації"

Поменяйте телефон! да поменяйте телефон - иначе она вас совсем расшатает вашу нервную систему.
Вы ей уже нечего не докажите и не объясните! Там ноль ...
Тут только разрывать все и окончательно. Сказать - чтоб больше вам не звонила и разорвать все отношения.
Только так вы обретете нормальную жизнь! Вы и так с ними намучались очень сильно!
Может хватит страдать и мучаться? И пора выбирать себя! А не жертвовать собой!
 
"Я знаю що з батьками треба спілкуватися, всі знайомі спілкуються зі своїми навіть якщо ті не дуже добрі люди, але я не можу." - не видитесь на соц стереотип! Будьте сильнее стереотипов!
Вопервых у всех разные родители! А с такими - как у вас, просто губительно общаться. 
Потому не надо себя заставлять, и ломать ради чужого навязаного стереотипа. 
Никто не судьи чтоб вас судить! И чтото вам навязывать!

Не хотите - значит не общайтесь! Это ваше желание! И вы имеете на него право!
Вы не виноваты - что у вас такие родители - и вы их не выбирали. 
Но и ломать себя вы не должны, ради просто стереотипов.
Вы себя должны Спасти!

"Це нормально не спілкуватися в не хотіти спілкуватися з батьками?"  
Это НОРМАЛЬНО! И Правильно! Здраво! И Справедливо!
( в вашем конкретном случае - только так и надо)
А еще обязательно вам нужна психотерапия - чтоб проработать старые раны - нанесенные родителями - и отпустить это все... уже наконец!

Иванна Никель · Answer

Вітаю!
Схоже на те, що спілкування з мамою забирає у Вас дуже багато енергії та ресурсу. Мені дуже шкода, що ваші стосунки склались саме так.  
[quote]Я знаю що з батьками треба спілкуватися[/quote] Вірю, що моральні норми можуть на Вас тиснути, мовляв, це Ваша мама і Ви повинні з нею спілкуватися. 
Але насправді лише Ви знаєте, що правильно саме для Вас. Лише Ви пережили весь цей досвід, Ваше дитинство та всі ці жахливі речі, про які Ви пишете. Не бійтеся опиратись на свої відчуття.
 Інколи єдиний правильний вибір це обірвати стосунки і точно Ви маєте  право на це. 
Схоже на те, що Ви для чогось залишаєтесь в цих стосунках (страх осуду, надія на хороші стосунки тощо). Рекомендую попрацювати індивідуально з психологом, це може слугувати також додатковою підтримкою. 
І ще рекомендую вам книгу Еліс Міллер «Бунт тіла», можливо знайдете там для себе якісь відповіді. 
Нехай щастить!

Павел Леонидович Басанский · Answer

Так, з огляду на Вашу історію, це цілком нормально.
І Ви не єдина, хто вирішив ЗБЕРЕГТИ те, що хоч трохи залишилось неушкодженим, подібним чином.
Це здорова, зрозуміла і логічна стратегія: уникати хижих та отруйних тварин, щоб не вкусили та не отруїли. 
Якщо, звісно, не має бажання себе вбити.
А подібні батьки, ймовірно вираженого нарцисичного типу, подібні до таких тварин. Хоча ззовні наче і люди, і навіть начебто проявляють інколи турботу та увагу, але це тільки "начебто", а насправді вони вирішують свої суто ЕГОЇСТИЧНІ питання: питання ВЛАДИ, РЕСУРСУ (емоційного, фінансового, соціального), БЕЗПЕКИ (власної).
Так склалося (цікаво), що в мене всі клієнти є постраждалими від подібних батьків. Всі.
Отож Ви можете зрозуміти масштаби проблеми. І я багатьом із них раджу або ДОЗУВАТИ спілкування з батьками і вчитися себе екологічно захищати від нападів, або, у випадках особливої НЕБЕЗПЕЧНОСТІ для психіки клієнтів, взагалі ПЕРЕРИВАТИ будь-який контакт з ними. Бо ситуації бувають різними.
Та й кожна людина САМА має право приймати ВЛАСНЕ рішення: спілкуватися їй з батьками чи ні?
І ніхто не має права засуджувати її. Тим більше НЕ знаючи історію життя людини.
Вам же я раджу пройти психотерапію. Бо "нарцисична травма" сама не загоюється і не проходить.
А наслідків від неї дуже багато. Перелічувати не буду - довго, та й самі мабуть знаєте.

Владимир Анатольевич Тарасенко · Answer

Доброго ранку!
[quote]Це нормально не спілкуватися в не хотіти спілкуватися з батьками?[/quote]
У відповідь на Вашу сповідь  хочу висловити Вам своє співчуття і розуміння Ваших переживань.
Тепер до питання. Іноді нормально, іноді - ні. Все залежить від контексту, усвідомлення ситуації і бажань самої людини.

Щодо Вашої історії. Вона доволі сумна, а те, як себе поводила і продовжує поводити мама - заслуговує на дуже жорсткі оцінки і слова, які заборонені для використання на форумі.
Отже, Ви себе захищаєте. І, до речі, маєте на те ПОВНЕ право.

[quote]Я знаю що з батьками треба спілкуватися, всі знайомі спілкуються зі своїми навіть якщо ті не дуже добрі люди, але я не можу. [/quote]
Звучить наче незаперечна ВИМОГА. Проте, хто її встановив? Відповіді не знайдете ніде.
В цій формулі відсутній ВИБІР. Сама можливість його. А якщо людина позбавлена права вибору, то вона підневільна(!) Як їй потім поважати себе, жити з "прямою спиною", тобто гідно?!

[quote]Кожен раз я спочатку вислуховую яка я погона дочка, потім слухаю про те що я поганий співрозмовник, потім одразу ж слухаю про те що я не ділюсь історіями зі свого життя з нею(як інші, нормальні люди), потім слухаю як така дитина могла народитись у такої хорошої матері, потім вона мене в чомусь (щоразу нові причини) звинувачує і фінальна фраза - роби як знаєш але я завжди буду чекати твого дзвінка, бо мені, на відміні від тебе, є до тебе діло.[/quote]
Я Вам відкрию Америку - Ви можете всього цього НЕ ТЕРПІТИ(!)
Натомість для цього потрібно зростити в собі і до себе такий великий потенціал ЛЮБОВІ, який в рази ПЕРЕКРИЄ негативний спадок минулого(!) Це я про співпрацю з психологом, що дає ткий результат. І, звісно, про власні зусилля.

Зрештою, спілкування з мамою може мати дуже прийнятний вигляд. Вам, мабуть, у це важко повірити, але я запевняю - результат перевершить найсміливіші очікування.

Авторизация

Поиск психолога и психотерапевта

Статьи, обзоры, словарь и темы по психологии

Тесты для самопознания и психологические викторины

Авторизация

Спілкування з батьками

Ответы психологов