Не дає спокою тривога, що втрачаю найкращі роки

Майже весь свій підлітковий вік я витратила вдома, практично кожне літо кожен рік я витрачала сама. Десь в ряди-годи мені могли подзвонити подружки і покликати прогулятися, але здебільшого вони мали свої справи або ближчих друзів. Тож тепер, коли мені 17 і всі навколо говорять, що підлітковий період найкращий, найбезтурботніший і най-най, мене щось болить всередині, бо є відчуття, що я все пропустила і більше ніколи не виправлю це, тим більше я закінчила школу і вже цей факт показує, що я дорослішаю. Я живу в селі і мені так і не вдалося ні з ким більше побудувати близької дружби, знайти ту саму компанію, з якою я проводитиму літо... Плюс я ще й досить сором'язлива і мені важко дається піти і знайомитись першою, подати себе так, щоб зі мною хотіли спілкуватися надалі і т.д. Не знаю, можливо хтось і скаже, що 17 - це лише початок і буде ще краще, ніж будучи підлітком, а мене це чомусь не тішить. Невже і справді пропустила найкращі роки? Може для когось це здасться дурницями, але мені й справді ця думка не дає спокою. Скільки не почую, всі розповідають історії, коли вони були 13-річними, 14-річними, як це було весело й чарівно, а мені й нема особливо що згадати( Як позбутися цих відчуттів? Вони заважають просто жити далі і не обертатися на минуле.