You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by:Kentucky Age: 28
Самоідентифікація
Я не знаю хто я і для чого живу. Розчиняюсь в людях. Не знаю своїх бажань. Не знаю себе. Завжди шукала для себе приклад і робила так само. Бо мені подобалось як живе людина і мені теж хотілось таке життя. Я робила так само. Обирала таку ж діяльність. Але зрозуміла, що якщо я роблю так само не означає, що в мене буде таке ж життя, як і в них. Що в них таке життя просто тому, що вони це вони, а не тому що вони займаються такою справою чи в них є щось, чого нема у тебе. І от у тебе буде те ж саме і твоє життя стане таким, як у них. Я часто озираюсь на інших. І дивлюсь, як комусь круто живеться і думаю може мені треба те ж саме робити. Така ж робота, такі ж хобі, такий же відпочинок, так само вдягатись чи в такій же манері говорити. Мабуть в цьому щось є, бо ти бачиш, що тобі подобається і забираєш це в своє життя. У когось взяв приклад, як одягатись, у когось як говорити, у когось якою справою займатись, бо це тобі подобвється. Але я оглядаюсь на інших постійно. Я не можу жити як я хочу. Я живу як хтось. Мені треба бути на когось схожою. Я не знаю себе. Ні що мені дійсно хочеться, ні чим займатися в житті. Мені не приносить задоволення те, чим займаюсь. Я хотіла таке ж життя, як у когось. Але отримала інше. Бо я така як хтось. Бо саме вони робили своє життя таким, їхнє ставлення до роботи, речей, їхні думки і дії,а не те що вони мали. Бо куди б ти не пішов, ти береш з собою себе. І я дуже хочу знайти себе, роботу, яка буде подобатись. І я не знаю, як мені віднайти себе. Може вже якось трохи пізно. Зазвичай ці питання задають собі в дитинстві. Але мене часто в дитинстві критикували, що б я не сказала. Моя думка завжди була неправильна. І мабуть я боялась розізлити і мовчала. Старалась підлаштовуватись. Підлаштувати, що правильно сказати. Щоб на мене не кричали. І навіть, коли виросла, я намагалась налагодити спілкування, але все одно шоб я не казала, на мене кричали, і казали що я нічого не розумію, бо є тільки їх правильна думка і неправильна, що так як вони вважають, так і треба робити, говорити, жити. Можливо то проблема була не в мені. Але коли я була дитиною я завжди мовчала. Банально просто боялась. Боялась сказати щось не те. І старалась не висовуватись. Вдома, в школі,в житті. Я подолала страх говорити, виражати свою думку. Але у мене досі проблеми із самоідентифікацією. Я боюсь. Боюсь, що буду якоюсь не такою, як інші. Бути непринятою, мабуть. І я себе не чую. Як знайти себе? Допоможіть, будь ласка. Рекомендації, книги, поради. Дякую.
What are these ratings?
Question Ratings
Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.
You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.
If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.
For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.
Psychologists’ answers
There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.