важка хвороба руйнує моє життя

Доброго дня!
восени 2009 року мені поставили діагноз: туберкульоз. хвороба була виявлена відносно пізно, хоча буквально за 4 місяці до того я була на профілактичному рентгенологічному обстеженні і все наче було гаразд. я, звісно, була шокована. Мушу одразу сказати, що належу до хорошої сім'ї, отримала вищу освіту, шкідливих звичок не мала, працювала на відмінній роботі, мала прекрасного хлопця, вела здоровий спосіб життя. Словом, до групи ризику мене було важко віднести.
За тиждень-два я прийшла до себе після шоку, лікувалась ретельно, виконуючи всі приписи лікаря і навесні 2010 мене виписали з обласної лікарні, щоб я долікувалась в районній. я продовжувала приймати ліки день у день, ставилась до лікування дуже серйозно. влітку 2010 року мене виписали на роботу зі словами: здорова. Приймати ліки та ходити на роботу я не могла - ліки надто токсичні, дуже багато побічних дій, і лікарка сказала, що лікування можна завершити.
восени 2010 року я пішла на чергове обстеження і не мала ніякого страху. Але як грім на голову звалився результат рентгенограми :( Я знов хвора, чи ще хвора - казати можна по-різному, факт залишається фактом. Жоден з лікарів так і не зміг пояснити, що ж сталося.
Як людина свідома, я не могла на все плюнути - якщо хвороба досягла б певного етапу, я стала б небезпечною для близьких. Тому, звісно, я знов почала лікуватись. Знов не менш серйозно до всього віднеслась. Все йшло на поправку, та весною 2011 року обстеження показало, що зміни на краще припинились, хвороба стояла на місці (порівнюючи результати лютого та квітня). Мені одразу запропонували операцію в обласній лікарні. я погодилась, але перед операцією я почула дуже негативні відгуки про хірурга і відмовилась від операції. Ми дістали ліки з ЄС (кажуть, їх ефективність в рази краща) і я продовжила лікуватись. Крім традиційної медицини, я пила і трави, різні настої, краплі і т.п. Не перестаю молитись. Пішла б і до гадалки, але це - великий гріх.
Останні тижні душевні сили покинули мене. Фізично я не маю жодних скарг (тільки t37,0-37,1), але душевно я просто вмираю - навколо бачу лише болото, чорноту. Часто думаю про самогубство, але дуже шкода батьків та хлопця, а також вельми не хочеться до пекла. зробила вже все, що в моїх силах, не знаю як собі допомогти. здається, що це триватиме вічно.
Звичайно, дуже багато грошей йде на ліки, та якби знайшовся психолог, який міг би мені реально допомогти - я б останнє віддала.
Здається мій розум вб'є тіло швидше за хворобу...