Віковий бар'єр

Мені 30р. Познайомився з дівчиною. Їй 18р. Красива, мила і приємна дівчина. Через спільні інтереси зблизилися, найшли нові спільні інтереси (спорт, музика). Почали зустрічатися. На даний момент зустрічаємось 1.5 року. Початок стосунків був цікавий: гуляли, спілкувалися, знайомилися з друзями. Стосунки можна було охарактеризувати як хлопець/дівчина. Але з часом ці стосунки почали переростати в стосунки тато/дочка: завжди треба бути біля неї ("страшно, сумно , впевненості нема, самооцінка занижена, ти мене любиш?, тримай за руку...", щоб поцілуватися треба було ховатися в під'їзд, щоб ніхто не бачив), з моїми друзями їй не цікаво - маю похресника і його навчаю/бавлюсь майже як з дівчиною, я з її друзями почуваюсь як вихователь - і мені незручно і їм теж. Раніше годинами розмовляли по телефону, а тепер переважає мовчанка. Розмовляли на цю тему. Або я не бачу змін або їх нема. Можливо, я хочу зробити її старшою ніж вона є? Тоді я не сприймаю її такою - як вона є. Я живу якимось майбутнім - я чекаю, а вона росте і набирається життєвого досвіду. Я розумію, що таке неможливе, але далі продовжую в це вірити. Згадуючи себе у 18р. я не бачу дуже багато відмінностей у її теперішній поведінці і моїй тодішній. Вона розвивається нормально (майже психолог:) як на 18-річну дівчину, але мені вже не 18 і мої потреби дещо інші. Мої потреби, якщо можна так сказати, дорослі (по-перше: спілкування, відношення), а в неї ще підліткові. Я не можу дати їй все те, що їй потрібно і навпаки. Вона мені подобається і я їй, але я не знаю як вийти з того кута.