Згусток комплексів, страхів та нерішучості!

Доброго дня шановні психологи. Хочу поділитись своєю ситуацією з вами та послухати вашу думку та поради. Мені 21 рік, живу в невеликому провінційному містечку. Працюю в маленькому офісі. Моє життя це робота і дім, дім робота. Це одноманіття мене "вбиває", кожен день одне й те саме, настрою немає, весь час сумний і в собі. Я з назвав себе "згустком комплексів, страхів та нерішучості". Чому саме так? Важке дитинство, зробило мене якимось "німим" в школі я був весь час як "сплячий" в такому стані і ходив до школи де з мене знущались. відбитки школи закріпились і досі. Страх виловитися, тривога якась надворі коли виходжу з дому, неспокій, нерішучість в діях, коли хтось дивиться в очі відвожу погляд. Ось так я і живу кожен раз "вихід в люди" для мене випробування! Коли я почуваю себе більш комфортно? Наприклад коли йду по вулиці і говорю по телефону, тоді я більш спокійний так як мозок зайнятий розмовою. Я інколи на вулиці коли багато людей і я починаю нервувати витягую телефон і вдаю, що говорю по ньому, такий "обман" також трохи допомогає зібратись. З дівчатами також суцільни проблеми, ну це напевне зрозуміло, я в присутності красивих дівчат взагалі стараюсь адекватно виглядати бо при їх присутності виникає велика тривога яку я звісно ховаю і яку більшість людей всерівно помічають. Спілкуюсь з дівчатами тільки по інету - це все на що мене вистачає! Є кілька друзів звісно не дівчат з якими рідко бачусь. Чи пробував є щось змінити? Так, читав літературу по психології, слухав тренінги. Справа в тому, що я цікавлюсь економікою, політикою, люблю театр. Мої однолітки (більшість) люблять клуби, якісь дурощі з ними мені не цікаво і нема про, що говорити. Мені ще в школі колись вчитель говорив не в тих роках ти родився, зараз не сімдесяті-вісімдесяті. Тому кожен вечір проходить на самоті. Мені вже все так набридло, я став таким пасивним, наприклад у вихідні мені всерівно як я виглядаю, тільки коли треба вийти в люди я починаю дивитись в дзеркало і доглядати за собою, але напевне це потрібно робити в першу чергу для себе, всерівно чи прибрано в кімнатах, чи помитий посуд можуть гори назбиратись, а мені всерівно чомусь, одна апатія до всього, все в сірих тонах, не вистачає мотивації і цілей в житті. Ось таке закнуте коло, з якого я не виходжу, і в якому я живу! Де ж вихід?