Live:
question author 36 minutes тому: «Реакція на відповідь № 391846 для Віталій Вікторович Бондарчук А ось це потрібно робити як афішу на білбордах)))) Особливо батькам і вчителям, бо»
question author 37 minutes тому: «цитата: ««Я бачу, що ти багато думаєш про його нову дівчину. А де в цих думках ТИ? Що зараз відбувається з твоєю внутрішньою дівчинкою?» «Уяви, що минув рік, ти щаслива і спокійна»
question author 39 minutes тому: «Реакція на відповідь № 391846 для Віталій Вікторович Бондарчук Велике дякую))) цитата: «Не всі, але дуже багато психологів беруть у терапію сам»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: Esperance Age: 29

Как научиться радоваться жизни и снова начать доверять людям?

Здравствуйте! Мне 29 лет. У меня есть любящий муж и прекрасная маленькая дочка, есть родители, квартира и машина (хотя уровень материального дохода и небольшой), интересная работа, здоровье, нормальная внешность. Нет одного - оптимизма и веры в светлое будущее. Как-то так складываются обстоятельства уже второй год, что проблемы валятся одна на другую и среди всего этого разнообразия неприятностей бывают просветы на пару дней (я не преувеличиваю). После чего снова начинаются месяцы разочарований, болезней, скорби, предательств и потерь. За последнее время на прочность проверилось множество отношений. "Друзья" оставили в очень тяжелые моменты жизни. Коллеги по бывшей работе подставили. Такое впечатление, что это замкнутый круг. Как только вижу хоть какое-то просветление и начинаю верить в то, что все будет хорошо, что новые друзья обязательно появятся, что ребенок станет реже болеть, что больше никто не умрет - как начинается все сначала. Предательства, подставы, обманы, разочарования и т.п. Круг общения сузился настолько, что уже на стенку лезу от одиночества и желания с кем-то общаться. Я работаю дома и воспитываю ребенка, при этом денег в нашей семье немного, поэтому особенно разнообразить досуг не получается. Безумно устала морально и физически, достали ссоры с мужем, срываюсь на дочке. Родители говорят, что я стала бешеной, законченной пессимисткой, которая не видит ни одной светлой стороны в жизни. Согласна, это так. Никак не могу себя заставить настроиться на позитив и думать о хорошем. Потому что боюсь, что если снова подумаю позитивно, кто-нибудь умрет или предаст. Безумно нуждаюсь в общении, в последнее время стала просто фанатично его искать, как ненормальная навязываюсь людям и получаю в ответ лишь презрение или непонимание. Боюсь доверять людям. Буквально вчера из моей жизни пришлось вычеркнуть человека, который за короткое время стал мне очень близким, которому я доверилась, а он просто со мной поиграл. Знаю, что проблема всех моих бед во мне. Знаю, что я не подарок и со мной очень тяжело общаться и жить. Но я никогда не поступала с близкими людьми так, как они поступили со мной. Почему мне приходится через это проходить снова и снова и есть ли свет в конце туннеля?
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?