Закоханість в чоловіка, набагато старшого за мене

Добридень! У мене дивна ситуація. Справа в тому, що я у своєму віці ніколи не мала стосунків із протилежною статтю, і, певне, ніколи не була закохана. Симпатії були, а реальних почуттів - ніколи. Ніколи про це не заморочувалась, не відчувала нестачі. І ось вперше відчула. За характером, зовнішнім виглядом і способом життя я саме те, що називають "пацанка". Вчусь в універі, дуже прагну бути хорошим спеціалістом, через що 2 роки тому почала відвідувати одну організацію, де неофіційно підпрацьовувала за фахом. І там мені допомагає один чоловік, прекрасний спеціаліст, дуже розумний, а головне - дуже добрий, людяний, просто надзвичайна людина. Без перебільшення, найкраща людина, котру в житті зустрічала. За 2 роки ми із ним здружились, часто говоримо на різні життєві теми, ділимось враженнями, просимо поради одне в одного. І з деяких пір у мене почала з"їжджати черепиця на цьому поприщі. Я його бачу - в мене в середині все рветься і колотиться. Я його не бачу - постійно думаю про нього. Постійно хочу назад на роботу. Хочу з ним говорити. Хочу дивитись на нього. Часто мрію про те, щоб його обійняти, до нього притиснутись, поцілувати його... Але це максимум, мріяти про секс із ним я реально боюсь, тож ви не подумайте)). Їду з роботи - на мене озирається весь вагон метро, бо я всю дорогу усміхаюсь, дивлячись в одну точку:). Після зміни мене перший день тупо ковбасить, я нічого робити не можу нормально, потім ніби заспокоююсь, потім починаю сумувати, потім знов іду на роботу, і так постійно. Але пролема в тому, що він старший за мене більш як в 2 рази, одружений, щасливий у шлюбі, батько 2 дітей (нещодано друга крихітка народилась - він ходив і просто сяяв!..), постійно говорить про свою сім"ю, і я дуже радію за них! Це добре, це правильно! Якби така людина, як він, була нещаслива в сімейному житті - я б повісилась від розчарування в світі людей. Жінка мусить його обожнювати! І я радію,що так і є, але... Не знаю, що робити. Мене реально вся ця історія виламує, я не можу спокійно жити. Може припинити зовсім туди приходити - і з часом забудеться? Чи навпаки - приходити частіше, може від цього буду спокійнішоюю? Я не знаю, як бути... Боюся, що коли-небудь поруч із ним "завтикаю" і покладу голову йому на плече, чи полізу обніматись, чи іще що лихе... Оце буде повний капець всьому, вибачте за лексикон. Наперед дякую.