непонимае с родителями

люди не сприймають мене такою, яка я є. але найголовніше те. Що мої рідні батьки не сприймають мене такою яка я є. вони бачать мене такою, якою хочуть щоб я була. Вони абсотно не зважають на мою думку і мою точку зору. Її для них просто не існує. А я маю прикидатися ніби все нормально, але насправді ВСЕ НІЧОГО НЕ НОРМАЛЬНО. Я теж хочу щоб мою думку поважали, щоб з нею рахувалися. Я хочу щоб мій вибір і мою позицію поважали, нехай навіть не підтримували, але поважали. Таке відбувається практично зі всім. Далеко не треба ходити, наглядним прикладом є те, що мої батьки не сприймають в серйоз те, що я атеїстка. Мама і тато думають, що я просто одного разу рознервувалася і ляпнула не пойми що. Але це зовсім не так. Мама навіть
сказала: «Якщо ти- якась срана атеїстка, то це нікого зовсім не цікавить. Тут є свої порядки і ти маєш їх дотримуватися. А віриш ти чи ні, це вже не важливо.» коли я відмовилась співати колядки зі всіма, вона сказала, що я дурна і що нас ще чекатиме розмова дома. Розмови звісно не було, але осад залишився. Вона думає, що це буде позорити нашу сім*ю, якщо всі дізнаються, що я не вірю у їхнього Бога. АЛЕ Я МАЮ ПРИКИДАТИСЯ І РОБИТИ ТЕ, ЩО МЕНІ ЗОВСІМ НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ. Я маю ходити до церкви, хреститися, молитися і робити вигляд, що все в порядку. Ніхто не знає, але коли я перехрещуюсь то замість казати « В ім*я отця і сина, і святого духа», я кажу « В ім*я Рассела, Хікса і Хокінга». А замість молитви я виголошую подяку вченим, які відкрили мені очі. Я вже стомилась прикидатись, що все гаразд. Це не нормально. І я це розумію. Але змінити це якось я не в силах. Я не хочу засмучувати батьків, що вони мене погано виховали чи щось таке. Бо насправді все зовсім не так.вони привили мені любов до знань, до книжок, до нового. Завдяки цьому я і змінила свої переконяння. Та вони цього не можуть зрозуміти. Я б хотіла, щоб вони змирились і прийняли мене такою, яка я є.