Live:
question author 2 hours тому: «Реакція на відповідь № 392254 для Людмила Петрівна Колесник Я думаю довіру справді можна повернути, якщо робити все для свого партнера якого хоче»
Ірина Костянтинівна Зубіашвілі
Ірина Костянтинівна Зубіашвілі 4 hours тому: «Ваш стан зрозумілий. Вам боляче та прикро. Розлучення — завжди неприємний момент у житті. Причин може бути багато, ми не можемо залізти в його голову. Можливо, пройшли почуття і т»
Вікторія Носенко
Вікторія Носенко 8 hours тому: «Вітаю. Схоже, Ви потрапили в замкнене коло тривоги та уникання: бачите обсяг боргів, лякаєтеся, відкладаєте, відчуваєте провину, і наступного разу почати ще важче. Це не обов’язков»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: nik68e Age: 20

Я не знаю выхода

Здравствуйте, я никогда не обращалась к психологам, но вы знаете, я расстерялася. История моя такая:Мне 20, моему мужу 24, у него есть девочки близняшки от первого брака, которых бросила его бывшая.Дети находились у его мамы, и он захотел их забрать. Но он военный, а я учусь еще и получилась ситуация такая, что мои родители предложили нам помощь посидеть с детьми, я еще так удивилась, мой папа всегда противником был, а тут. А что в итоге? Мне по окончанию моего первого образования(на котором настоял мой папа, я не хотела идти дальше-профессия не по душе), пришлось переехать в другой город, чтобы учится дальше, а муж переводился с части в часть, а дети остались у моих родителей. И у мужа не получилось перевестись, так мало того, поставили перед фактом, что он должен поехать в АТО, и при отказе светит уголовное дело, он поехал(выхода не было). А когда мы сказали это родителям, папа сказал, что детей вывезет ему в АТО, а он что хочет пусть с ними там и делает. Катигорически против, что бы с ними была я. Муж остался последним козлом, вруном(хотя мне он никогда не врал, и два года душа в душу) и тд, и я такой же, и сказали, что бы ни его ни моей ноги не было у них дома. За что так? Это же ведь обстоятельства... Я и так редко прошу помощи у родителей, хотя все всегда делала, как они хотят, потому что боюсь папу... Я пожалела, что пошла в медицину вышку(хотя есть образование фельдшера), потому что ведь папа так хотел. Вы понимаете, просто поставил ультиматум-либо ты идешь, либо мы не общаемся. А ведь с этим моим поступлением и начались все проблемы. Просто все валится с рук. У нас никогда не были таких теплых отношений с родителями, они вечно мне тыкали что у меня внешность не такая, то фигура не такая, то узнав что в лет 17 я с подругами решила попробывать курить(интересно ведь), папа избил меня тем, что ковры выбивают. Ну ладно за меня не столь важно, мне мужа жалко, он хотел и надеялся на поддержку, и понимание, а что теперь. Руки опустились...
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Want to ask a psychologist a question online for free right now?

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.