Апатія та байдужість

Мій син, починаючи зі вступу в ВУЗ, має певні проблеми (хоча й раніше стояв діагноз ВСД). Вступ у ВНЗ супроводжувався збоєм серця, небажанням далі перебувати у закладі та навчатися. Тоді вмовили, переконали. Спробував вступати в інший заклад, вступив, але злякався знову нових обставин і залишився в першому. Обстежувалися у кардіолога, невропатолога, інших лікарів та спеціалістів, зокрема місцевих психологів. Нічого. Сказали, що занадто реагує на обставини. Прописували заспокійливі. Влаштувався на роботу. І все ще більше погіршилося. Не може знайти спільну мову зі співробітниками. Почав сильно запивати. Вмовляли, розмовляли. На питання - чому, відповідає, щоб стало легше, а потім уже всерівно. Втратив роботу, потім влаштувався на іншу і в інше місто. Знову запив. хоча старався: проходив співбесіди, намагався виконувати посадові обов\'язки. Мусили забрати додому. Уже рік як вдома. Майже нікуди не виходить, а якщо йде, то напивається. Потім хоче порозмовляти, ставить питання, чому так, чому не може ніде влаштуватися і т.п. Збої в серці подолав, вони в минулому. Але ж все інше. Відмова від друзів, постійне незадоволення, страх, що його не зрозуміють, засудять. Його найкращий друг - комп. Справа йде до повної відмови від соціуму. Коли обстежувалися у місцевих психологів, ставила питання, що можливо це шизофренія. Але мені відповіли, що якщо голосів не чує, нав\'язливих ідей немає, то ні. Прочитала багато і дізналася, що шизофренія буває різною. Їздили навіть у один із обласних центрів до практикуючого психолога-психотерапевта. Він ніяких відхилень, крім високого рівня емоційності, не помітив. Але ж хлопець не живе повноцінно. Самому, у забутті від алкоголю чи компа, йому зручніше. Прошу посильної допомоги. Дякую.