Як знайти спокій?

Я не люблю розмовляти про свої проблеми, або про те, що болить. Зате я дуже люблю слухати. Роками я дозволяла людям скидати на мене частинку ноші яку вони мають. На той момент я чомусь чітко знала, як підтримати людину, чим допомогти, що сказати і чи потрібно щось говорити взагалі. І мені це подобалось, дуже подобалось, що я людина у якої немає ніяких особо здібностей, яка нічим не виділяється, здатна комусь допомогти. Мені подобалось, що люди відкривають свої таємниці або просто розповідають мені свою історію. Так я відкладала на потім свої проблеми, свою історію. І ховала десь дуже глибоко в собі свій біль. Я бігла від свої проблем, ховаючись за іншими. Була веселою і привітною, підлаштовувалась під людей. Тому склалось так, що довгий період жила не своїм життям. А біль яку я втоптувала в собі в самі далекі куточки, почала рости і доросла до тих розмірів, що я вже не здатна контролювати.
Я розбита, у мене немає сил, немає впевненості, немає розуміння того що відбувається і як мені з усім впоратися. Кожного дня течуть сльози, я замкнулась в собі, відштовхую від себе людей. Мені так страшно бути собою, дуже страшно подивитись своїм проблемам в лице, страшно повернутись до свого життя, адже я поняття не маю, що мені там робити. Я знаю, що у мене проблеми, але я так втомилась. Втомилась за щось весь час боротися. Втомилась вірити. Втомилась посміхатися і підтримувати когось. Мені всього 21! Життя тільки починається, а я так втомилась від життя, від постійного розчарування, від несправедливості, від людей, взагалі втомилась думати. Зараз мене поглинув страх, я не можу ворухнутися, все валиться з рук. Страшно дратує мій стан і хочу зібрати себе назад до купи, знайти спокій в собі. Зрозуміти хто я і чого хочу. Так хочу бути щасливою))
І якщо мені зараз хтось скаже: «в цьому світі все відносне», або ще одна геніальна фраза яку кажуть буквально всі « все залежить від нашого сприйняття»...я перетворюсь на злобного кролика;)
Дякую))