Іпохондрія, самооцінка, довіра

Доброго дня, шановні психологи! У мене три проблеми, які, на мою думку, взаємопов’язані:
1) Я б хотіла дізнатися, де саме проходить та межа, коли можна говорити про іпохондрію. Я маю проблеми із зором, слухом, хронічний гастрит, і з гінекологією постійно якась фігня. Всі проблеми загалом з дитинства, я до них пристосувалась і вони, в принципі, мені не заважають. Питання виникає, тому що останнім часом почастішали болі в кістках рук та ніг ( у бабушки ревматоїдний артрит, і я вже боюся), я не хочу йти до лікаря, мені здається, що це вже занадто.
2) Я обрала професію музиканта (піаніста). Коли я вирішувала своє майбутнє, я прагнула всім щось довести: лікарям, викладачам музики. Довести, що я зможу. Відсутність таланту-найменш образливе, що я чула від них.( про слух ніхто не знав, я мовчу після того як викладач відмовилась зі мною займатись зі мною, дізнавшись про це, краще хай вважають дивною та неуважною). Я довела все і всім (хоча нікому воно не треба, жаль пізно зрозуміла), окрім як собі. Я закінчила музичну академію на відмінно (по спецу - повірте, це важко). Я гадала, що я поганий концертмейстер, виявилось треба лиш купити окуляри. Як навчитися спокійно та критично оцінювати себе і після кожного зауваження не заглиблюючись у прірву. Я переборюю себе і йду далі, але кожного разу це робити все важче.
3) Я не довіряю людям. Я звикла покладатися лише на себе. Я стала такою собі веселою залізною леді, хоча інколи так хочеться просто комусь повірити.
P.S. Вибачте за багатослів’я. Дякую за увагу.