Отношения

Одружена 8 років. Маю доньку від чоловіка- 5 років. Коли їй було 2,5, ми переїхали до його батьків жити, почалися сварки, ми майже не спілкувались з чоловіком, я з донькою поїхала до батьків своїх і на фоні всіх подій була впевнена, що ми розведемося. Тимпаче, що він не телефонував і не цікавився нами.
Пройшло місяців 2 і сталася наступна ситуація- я з однокласником домовилася про зустріч, і коли ми спілкувалися, підійшов знайомий і на нього напала собака мого однокласника і покусала. Поруч нікого не було.... Тому я тягнула його до найближчої хати, щоб допомогти і викликать швидку... Почалося спілкування, як справи та здоров\'я і так далі.. І з\'явилися почуття.
Мені дуже соромно про це писать.
Я себе стримувала, розуміла, що я заміжня...
Та зараз я маю від цієї людини сина, якому уже 2 роки. Мій чоловік пробачав мене і був готовий жити разом, навіть знаючи, що друга дитина не від нього. Я довго вагалася, не могла визначитись...
Чоловікові 36, а людині, від якої друга дитина 26....
Зараз я місяць, як живу з цим хлопцем, але формально ще не розведена.
Я знаю, що таке не пробачають і що так як я зробила - це просто сором на все життя.
Я не впевнена,що зараз правильно роблю, і я маю думать про те,що краще дітям, і не впевнена в цьому хлопцеві, що все складеться добре, тимпаче, що він дуже емоційний та вспильчивий.
Я не знаю, як буть далі, і яке прийнять рішення.
Боюсь відпускать чоловіка, хоч і не впевнена вже, що є якийсь шанс буть разом, але й з цим хлопцем все занадто емоційно, нервозно, постійні конфлікти.
Самій жити - банально немає фінансової можливості, і ще в декреті