Мені 35, але я - маленька, а ще в мене нуль друзів.

Добрий день.

Мені 35, одружена, маю 2 дітей, працюю молодшим бухгалтером, але при цьому мені здається, що мені 17. Я соромлюсь, якщо починаю з кимось говорити червонію. В компанії завжди відмовчують, а коли щось говорю червонію і від того ще більше соромлюсь. А ще я зовсім не вмію спілкуватись з людьми, вести просто бесіди. Раніше була компанію друзів, потім вона якось я від них вдійшла і почала дружити з іншою компанією. Згодом відійшла і від тієї компанії, почала зустрічатись з чоловіком і остаточно лишилась сама, без подруг. Сімейної пари друзів в нас немає, чоловік дрижить переважно з розлученими або холостяками, спільного хоббі в нас теж немає. Була в декреті, весь час займалась дітьми, а тепер вони виросли і я їм вже не так портрібна. Влаштувалась на роботу. Там всі досвідченні працюють по 8 років, а я після декрету, в біхгалтерії багато змін відбулось, тому виконую елементарну роботу, хоча могла би трохи більше, але колега взяла все в свої руки і нічого не довіряє. На нову роботу з більшими обов\'язками боюсь, а ще діти не такі вже дорослі (дана робота близько біля дому, школи - зручно). Пишу і розумію, можливо криза середнього віку??? маленька дівчинка в тілі не такої вже і молодої жінки, яка нічого не досягла у житті і скоріше за все не досягне. амбіції є (пройти курси підвищення кваліфікації, курси англійської), але на це траба час ( побут, уроки, чоловік не дуже підтримує у цьому), а ще хотіти і мріяти це одне, а чи я здатна на це під питанням.