Агресія

Доброго дня!

Я не знаю, як мені вибиратись з проблем, які я собі створила?

Найстрашніше – в мене двоє чудових дітей, і я на них зриваюсь. Я дуже хочу, щоб вони росли здоровими, щасливими, повноцінними. Але розумію, і дуже прикро це усвідомлювати – поки вони бачать перед собою приклад у вигляді мене, це неможливо. Я розгублена, нещасна, страждаюча і зневірена. І ще – кілька разів були випадки, коли я вдарила дітей. Я розумію, що це не припустимо! Але я не могла витримати, найгірша ситуація – коли діти б'ють і дражнять одне одного, тоді мене переповнює почуття гніву і несправедливості, і я втрачаю контроль. Це було кілька разів, я не змогла стриматись, і вдаряла. Я шкодую про це, я розумію, що так не можна! Дітям 4 і 7 років, і я повинна навчити їх справлятися в конфліктах, а не бити! Я просила вибачення в дітей, пояснювала, що не хотіла зробити боляче, що не змогла стримати злості через таку поведінку, що мене таке дуже зачіпає, пояснювала, що моя поведінка неприпустима і що я дуже шкодую. Але це було реально. Діти можуть цього ніколи не забути і не пробачити, і це буде для них травмою. Як мені не допускати такого, як себе контролювати? Я хочу піклуватись про них і дати найкраще Я дуже не хочу бути такою мамою. Не хочу ні кричати, ні завдавати фізичного болю. Я розумію, що сама створюю замкнутий круг – бо коли діти бачать, як я не здатна контролювати свої емоції, то вони не будуть контролювати і свої емоції, звісно вони будуть кричати і битись! Я так цього не хочу – так не хочу нашкодити їм, зіпсувати життя... Я хочу, щоб вони були щасливими, щоб могли реалізуватись в житті, насолоджуватись ним, щоб вміли радіти, щоб почувались у безпеці.

Я розумію, що щось роблю не так, і мій теперішній спосіб життя не сприятиме розвитку здорових повноцінних дітей. Але як мені щось змінити?

Моя ситуація така. За дітьми всі канікули і впродовж карантину доглядала я сама, раніше коли були молодшими і хворіли теж доглядала сама. Останнім часом я могла зовсім мало часу і сил виділяти дистанційній роботі, мої доходи мізерні. Я і діти матеріально дуже залежимо від чоловіка.

Чоловік працює, ввечері і на вихідних приділяє трохи часу і уваги дітям, але цей час ми проводимо разом. Я не залишаюсь наодинці, я намагаюсь усе тримати під контролем. І, наприклад, коли в чоловіка закипає гнів, я дуже тонко відчуваю цей момент, я це розпізнаю – тоді я його зупиняю, не даю зірватись на дітей, берусь вирішувати проблемну ситуацію, хоч потім через це в нього претензії до мене...