Невпевненість, страх невідомості

Наразі ребром стало питання про переїзд до іншої країни зі статусом біженки. За зрозумілих причин, мій тато та брат не зможуть поїхати закордон, а через це і мама не хоче покидати тата. Але мене хочуть відправити подалі від війни, одну. Для мене це дуже страшно - їхати у невідомість самій, покидати усю сім\'ю, не знаючи, яка доля тут чекає на них. Усе життя живу з батьками, навіть під час занять в універі жила вдома, а не в гуртожитку. Коли їду кудись з кимось (тими ж друзями), мені морально легше, знаючи, що при виникнувших неприємностях я не буду одна, зі мною буде що хтось, з ким можна буде порадитись, прийняти рішення спільно. Але мене до нервових зривів лякає приймати рішення одній, діяти одній, їхати одній за край очі в пошуках невідомо чого. Є тримісячний досвід як внутрішньо переміщеної особи до Заходу України, живучи у чужій сім\'ї одної знайомої, відчувається певна самостійність, але її все одно недостатньо для того, щоб покинути сім\'ю тут повністю. З друзів ніхто не їде, а знайомих у тій же Європі в мене нема. Батьки не розуміють мого страху, відчуваю емоційний пресинг від того, що, не виїхала нікуди. Є відчуття, що я розчарувала їх та не виправдала сподівань.
Як мені вийти із зони комфорту та стати ініціативною людиною? Як розпочати керувати власним життям, а не відчувати себе спокійно, коли за мене їм керують інші, інші вирішують складні завдання за мене? Адже мене реально влаштовує, коли хтось бере ініціативу, хоча я і розумію, що так бути не повинно, і зі мною щось не так. Я з тих людей, що завжди орієнтується на досвід, на демонстрацію, на те, чому мене вчать, а тому, якщо говорити метафорично, я краще піду відомим шляхом, яким ходжу щодня, ніж невідомою стежкою, незнаючи, що мене там чекає.