Не можу викинути колишнього з голови.

Добрий день. Мені 19. Коли було 13,я закохалася в хлопця-однолітка, після першої зустрічі зрозуміла,що люблю. Але після того,як ми вперше погуляли-він зник. Сказав,не варто спілкуватися,ми різні. Відчувала себе винною.Через деякий час,знову написав,потім пропав.І ось такі з'являння-пропадання були протягом 4х років. Спілкування то холод,то жара.Згодом,ми знову відновили спілкування,коли нам було по 15.Спочатку він добре ставився до мене,приїжджав у гості,я думала,все налагоджується.Але в нього були зовсім інші плани.І в один момент,він схилив до інтиму (не в традиційному сенсі).Оскільки,тоді я не знала як правильно будувати стосунки,не було чітких меж,правильного виховання-повірила,що так укріплю стосунки,яких не було.Я не й помітила,що він фотографував мене.Написала,що не хочу таким займатися,а він скинув фото і сказав,якщо не буду робити так,як він скаже-буду прославлена на ціле місто.Я боялася попросити допомоги, переживала за засудження і що буде гірше,а тому прийняла це. Так тривало пів року. Приниження,насилля,емоційні качелі.На питання:Для чого ти це робиш і навіщо я тобі? - відповідь:Бо ти моя.Дійшло до того,що я боялася лишатися вдома,бо він міг з'явиться без попередження.Я не могла це терпіти,тому наважилася попросити допомоги в подруги.Це допомогло.Проте через місяця 2 написав що жаліє про це,просив зустрічі.Ми зустрілися,звичайно він вів себе нормально,але я не отримала ніяких вибачень.Я зрозуміла,людина не зміниться,їй не шкода.Після цього почуття пропали.Більше не бачились.Однак,він всіляко нагадував про себе:писав мені,друзям,надзвонював і т.д.Я старалася не реагувати або ж писала,щоб залишив в спокої.Він писав за вільні стосунки і що хоче все повернути,але я не хотіла.Такі смс приходили до початку 2020.Пізніше,я познайомилася зі своїм нинішнім хлопцем.В нас комфортні і здорові стосунки,любов та повага.Але колишній і досі нагадує про себе:моніторить сторінки,пише моїм друзям,що викликає злість у мого хлопця і у нас виникають конфлікти,він думає,що є запасним варіантом,хоча я не давала приводів так думати. Все ж думки про колишнього не покидають,це не ностальгія,а,скоріше, бажання довести,що я варта щастя і що він не зміг зламати мене. Злість і питання, чому зі мною так вчинили і чому він досі нагадує про себе-їдять зсередини. Я навіть хотіла написати йому все,що думаю про нього і те що сталося,але відкинула ці думки. Я дуже хочу відпустити цю ситуацію, пробачити себе і,як не дивно,його,жити нормальним життям. Скажіть, що мені допомогло б?