Question by:
Наталія
Age:
23
Страх дивитися в очі людям.
Вітаю , психологічна спільното !!!
Написати це питання мене сподвигнула доволі банальна ситуація( просто похід в магазин) , але як я на неї реагую є моєю хронічною проблемою.
Як вже сказано в темі - я боюсь дивитися людям в очі. Коли бачу когось відносно знайомого який наближається в мою сторону , всередині мене починаються дикі танці. Подумавши над цим , дійшла до висновку , що це ніщо інше як прояв абсолютно непотрібного сорому, стидливості. Очі починають бігати туди сюди, головою то вправо то вліво або взагалі в землю дивлюсь.(зачасту мене рятує дзвінок комусь, типу йду така і нікого не бачу , зайнята )
Виходить , що замість того щоб пройти мимо або спокійно привітатися , я починаю привертати до себе увагу тим соромом. Наче посилаю сигнал : "Ну подивіться , хіба я настільки погана ?"
То якась підсвідома впевненість , що та людина за щось подумки мене принижує або погано подумала + бажання довести що це не так.
Це ж просто нонсенс, я прекрасно розумію ,ми не вміємо читати думки ,але моя психіка видає кульбіти. Звідки береться ця упередженість та відчуття сорому?
Для справки , я трошки відлюдькувата і все вище написан має пряме відношення до цього . Важко фізично винести контакт . Тому ховаюся.
Підкажіть , що у цій ситуації мені варто було б усвідомити ? Чи варто тут шукати коріння в дитячих травмах, адже я вже можу окреслити свою проблему.
Написати це питання мене сподвигнула доволі банальна ситуація( просто похід в магазин) , але як я на неї реагую є моєю хронічною проблемою.
Як вже сказано в темі - я боюсь дивитися людям в очі. Коли бачу когось відносно знайомого який наближається в мою сторону , всередині мене починаються дикі танці. Подумавши над цим , дійшла до висновку , що це ніщо інше як прояв абсолютно непотрібного сорому, стидливості. Очі починають бігати туди сюди, головою то вправо то вліво або взагалі в землю дивлюсь.(зачасту мене рятує дзвінок комусь, типу йду така і нікого не бачу , зайнята )
Виходить , що замість того щоб пройти мимо або спокійно привітатися , я починаю привертати до себе увагу тим соромом. Наче посилаю сигнал : "Ну подивіться , хіба я настільки погана ?"
То якась підсвідома впевненість , що та людина за щось подумки мене принижує або погано подумала + бажання довести що це не так.
Це ж просто нонсенс, я прекрасно розумію ,ми не вміємо читати думки ,але моя психіка видає кульбіти. Звідки береться ця упередженість та відчуття сорому?
Для справки , я трошки відлюдькувата і все вище написан має пряме відношення до цього . Важко фізично винести контакт . Тому ховаюся.
Підкажіть , що у цій ситуації мені варто було б усвідомити ? Чи варто тут шукати коріння в дитячих травмах, адже я вже можу окреслити свою проблему.
Liked: 1 from 1
What are these ratings?
Question Ratings
Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.
You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.
If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.
For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.
