Страх дивитися в очі людям.

Доброго дня, Наталіє.

Розкажіть, будь ласка, коли у Вас вперше проявився страх дивитися людям в очі? Якою Ви були в дитинстві, які у Вас відносини з батьками?

Що Ви думаєте та відчуваєте, коли дивитесь у вічі людині? Чи є у Вашому оточенні люди, на яких Ви можете спокійно дивитися?

Добрий день. Зазвичай люди, які бояться дивитися в очі пережили щось важке в своєму досвіді. Ви пишите про сором, але в заголовку вашої історії мова і про страх.

Звідки береться ця упередженість та відчуття сорому?

Зазвичай із гіркого досвіду відносин із найближчими людьми.

Наталіє, вітаю! Спробуйте почати відслідковувати свої думки щодо того, що буде, якщо ви все ж таки будете дивитися іншим в очі, та спробувати оспорити їх. Чи дійсно кожна людина буде думати, щось погане, чи обов'язково це так? Навіть якщо хтось так подумає, чи дійсно це непереносимо для вас? Спробуйте у форматі експерименту дивитися людям в очі. Оцініть як це пройшло та чи дійсно це було так жахливо, як ви уявляли?

Якщо ви розумієте, що ваші проблеми у комунікації з іншими не обмежуються проблемою зорового контакту, то ви можете пошукати літературу самодопомоги та інформацію про соціальну тривогу, можливо ви зможете знайти для себе корисні ідеї. Наприклад, у книзі "Свобода від тривоги" Роберта Ліхі є глава присвячена соціальній тривозі. Якщо самостійно справитися не вийде, але у вас є розуміння, що такі реакції обмежують вашу можливість жити повноцінне життя — ви можете звернутися за допомогою до спеціаліста.

Щодо питання про пошуки коріння проблем у дитинстві — це не обов'язково, проте якщо проблема обширна та складна, розуміння її причин може допомогти із їх вирішенням.

Ответ отредактирован автором 01-08-2022 20:44:32

Вітаю вас, Наталіє!

Ваша розповідь доволі образна та викликає в мене певні запитання.
Давайте спробуємо по них трохи пройтися:

1.

я боюсь дивитися людям в очі

Вже одна з перших фраз таким чином сформульована, що аж кортить довідатися: Що саме ви боїтеся там побачити (в людських очах)? Чиї це можуть бути очі? Коли орієнтовно ви могли вперше у житті зустріти такі очі в людини?

2.

як я на неї реагую, є моєю хронічною проблемою

. Це

прояв абсолютно непотрібного сорому, стидливості

, а саме:

Очі починають бігати туди сюди, головою то вправо то вліво або взагалі в землю дивлюсь

Це - яскравий прояв почуття провини, дискомфорту. У чому саме ви почуваєтеся винною? Або, інакше сформулюю: У чому саме вас могли б звинуватити (ці самі очі якоїсь значимої для вас людини, яка могла звинувачувати і, мабуть, карати - тобто, хтось дорослий)?
**В мене є така фантазія, що це не могли бути ваші батьки (значимі дорослі, з якими ви проживали постійно). Швидше за все, хтось, хто мав до вас тимчасовий доступ (вихователь у дитячому садочку; бабуся, з якою ви не проживали разом постійно). Виправте мене, якщо я помиляюся.

І так, це, швидше за все, пов'язане із вашим дитинством: хтось у дитинстві вас міг звинувачувати у чомусь / або ви почувалися винною у якомусь проступку/вчинку.

3.

Наче посилаю сигнал : "Ну подивіться , хіба я настільки погана ?"

- ви вже відчуваєте, що ви із кимось подумки розмовляєте? ;-) Хто це, хто ця людина? Перед ким ви виправдовуєтеся? На кого ви бажаєте справити сприятливіше враження? Такі внутрішні розмови - це інтеріоризовані зовнішні діалоги з вашого минулого, з вашого дитинства. Ви були свідком таких розмов.

4.

підсвідома впевненість , що та людина за щось подумки мене принижує або погано подумала + бажання довести що це не так.

- це виправдовування перед цією людиною (вас могли звинувачувати несправедливо!!!). І у вашому досвіді не знайшлось когось дорослішого, авторитетного, хто б міг за вас заступитися, захистити!!!

5.

Звідки береться ця упередженість та відчуття сорому?

- з життєвого досвіду. Вашого власного минулого.

6.

я трошки відлюдькувата і все вище написан має пряме відношення до цього . Важко фізично винести контакт . Тому ховаюся.

- ну, це банальні прояви "інтроверсії", як це описував К.-Г. Юнг. Інтроверт - це тип орієнтації свідомості людини на себе, а не на зовнішній світ. Це не добре і не погано. Це такий стиль, особистісна особливість. Яка може надавати певні переваги людині, яка комфортно почувається із такою структурою психіки.

7.

Підкажіть , що у цій ситуації мені варто було б усвідомити? Чи варто тут шукати коріння в дитячих травмах

У цій ситуації варто усвідомити свій стан (що саме ви зараз і робите). Швидше за все, у вас був травматичний досвід років у 5-6. До речі, це могла б бути єдина ситуація у житті, на якій ви зафіксувалися. Цей вік дозволяє вам згадати у деталях, що саме у цій ситуації могло тоді відбутися, та поділитися своїми спогадами із психологом, психотерапевтом для подальшого аналізу. ;-)

Розібрала на атоми ваше повідомлення :-) Чи стало це вам у нагоді?
PS: Поки писала вам відповідь, ви уже накатали ще одне простирадло, давши відповідь на поставлені мною запитання. Соррі. Але відповідь залишаю

Ответ отредактирован автором 01-08-2022 21:30:19

Мама весь час вкладала установку , що я не хочу вчитися, позіхаю над тою математикою,лінива, а батько казав що менше хліба їсти треба ( почалися комплекси щодо зовнішньості). Я ніде не почувала себе безпечно

Мабуть в цих словах/досвіді і є велика частина тієї проблеми, з яким ви звернулися на сайт.
Ви ніде не почували себе безпечно.
За всім цим вашим досвідом дуже багато невиражених почуттів.
Вам краще звернутися в індивідуальну роботу з психологом. Попіклуйтеся про себе.

Доброго вечора, Наталія!

у класі 4 -му чи 5 -му посварилась з однокласницями , то була така собі компанія "крутих дівчат" , троє на одного , одна дуже сильно вдарила мене в ногу , за цим спостерігало декілька людей , ніхто не заступився, ба більше , в клас зайшла вчителька , почався урок , я стояла біля дошки і плакала , а вона навіть не спитала мене чи все ок. так поступово в мені розвинулася установка , що зі мною щось не так і підтвердження їй я знаходила скрізь . Вдома ж , все було не гладко ,мягко кажучи . Мама весь час вкладала установку , що я не хочу вчитися, позіхаю над тою математикою,лінива, а батько казав що менше хліба їсти треба ( почалися комплекси щодо зовнішньості). Я ніде не почувала себе безпечно.

Це і є тими психотравмуючими ситуаціями, які ввімкнули у Вас захистний механізм у вигляді уникання дивитися людям в очі.
Як вимкнути? Звернутися на психотерапію до психолога, відтворити та перепрожити ті хворобливі ситуації з дитинства - але за іншим, новим сценарієм. А також вистроїти свідоме ставлення до позицій батька і мами в той час, яке буде підкріплювати саме Вас і давати внутрішній ресурс та впевненість у власній правоті.

Наталіє, я дозволю собі ризикнути і написати про своі відчуття після того, як я прочитала ваше запитання. Я відчула дисонанс між тим про що ви пишете і тим, як ви це пишете.
Прошу сприймати це не як оцінку, як я емоційний відгук)
Отже, стиль написання мене дуже вразив. Я відчула чіткість, силу, впевненість, переплетену почуттям гумору. Ось цю фразу : «Коли бачу когось відносно знайомого який наближається в мою сторону , всередині мене починаються дикі танці.» - я для себе прочитала, що всередині вас велика дика сила, але ви іі стримуєте маскою сором’язливості. І це в мене викликало дуже великий інтерес, як це так у вас всередині влаштовано. Продовжуйте працювати над своїм питанням) І бажаю вам приємних відкриттів)