Переїзд у зв'язку з війною.

<p>До початку війни мій цивільний чоловік був вимушений поїхати до своєї сім'ї у справах. Вони знаходяться у Львові, а мешкали ми раніше у Харківській області. Після його переїзду я з'їхала від батьків до бабусі, де нам було комфортно проживати у трьох. Він іншої віри я християнка, а він мусульманин. Але у Харкові це нам ні як не заважало його традиції ні як мене не обходили і він про них ніколи не говорив і майже нічого не притримувався. Хоч я і переїхала від батьків, але окрім дзвінків хоча б 1-2 рази у тиждень до них ми їздили. Як я вже казала він поїхав раніше ніж почалась війна і цей день і більше тижня я знаходилася зі своєю сім'єю у погрібі. Там не було зв\'язку і його це дуже турбувало, а мої батьки боялись мене туди пускати, але в кінці кінців я вмовила їх допомогти мені поїхати до нього і зі мною пустили ще бабусю. Проживаючи з його сім'єю мені важко. Його татові не подобалось, що приїхала бабуся і він її вижив з дому сварками. Коли мої батьки нарешті вирішили покинути рідний дім, шукавши притулок не дозволив їм зупинитися в нас, бо йому не сподобався мій тато. коли батьків не пускали до житла через мою собаку. Я просила дати мені хоча б декілька днів щоб я знайшла притулок, не дозволив, сказав, що або пес або він - разом вони жити не будуть. Пізніше при будь-яких моїх невдачах казав, що це моя йому помста. І я після переїзду вже не взнаю свого чоловіка, він заборонив мені вдягати плаття, що хоч трішки перевищують коліно, або десь відкрито, бо хтось щось скаже і не дай Боже мене так хтось побачить. А раніше я вдягала, що хотіла. Тепер я боюсь, щось комусь тут не те сказати, бо це обертається проти мене. Своїм рідним про те що переживаю не розказую, бо знаю що мене заберуть звідси і на цьому закінчиться. Але все ж таки він мене захищає і перед батьком і перед сестрою і перед братом. Прямо мені в лице ні хто нічого не каже, все погане йому, а він не слухає їх, лише тому я вважаю, що ще не все втрачено, раз він іде проти всіх. Але ці заборони не дають мені спокою. Мене мучають думки, що як ми повернемось у Харків це продовжиться, хоча я про це з ним говорила, щоб це не перейшло межу, відповідь була як на мій погляд не однозначна. З одного боку, що при поверненні до нас додому все буде не так як зараз і раніше ж вдома і правда було все добре. А з іншого боку мені в це слабо віриться. На разі його тато помер. І йому дуже важко. До нас переїхав тепер вже жити його старший брат з жінкою. Мене це дуже напрягає я відчуваю від них небезпеку. І не можу жити спокійно. А ще я так сильно сумую за батьками і як скоріше вже хочу додому , ніколи не було такого щоб я їх так довго не бачила. Мені здається, що я кожного дня знаходжусь на межі. Під скажіть, можливо є якійсь вихід з моєї ситуації.</p>