з кожним днем люблю себе все менше

Чесно кажучи, я не люблю в собі все і з кожним днем це росте.
Коли треба розповісти про себе, мені нема чого сказати, бо я нічого не вмію. Ненавиджу в собі те, що я не маю власного заробітку, але і на роботу не можу піти, мені здається що я тупа, нічого не вмію і всі мене будуть ненавидіти( таке було на попередній роботі ). Коли на мене кричать - я плачу, коли сказали, що я щось роблю не так(в м'якій формі) - гноблю себе, що я так опозорилась. Одного разу перебрала і попросила друга забрати. Я злякалась з себе, що всю ніч лежала і говорила < щоб я здохл@ >. Боюсь що скажуть інші, нічого не цікавить. Одна лише думка стати перед зеркалом і сказати < я себе люблю > викликає огиду. по поводі зовнішності притензій нема. Як душа без тіла. Лягати спати не хочу, бо завтра новий жахливий день, сплю довго, а потім гноблю себе за те, що проср@ла день ні на що. Жартую про те, що не доживу до старості, але помирати боюсь і ніколи не робила спроб. < За бить > я можу, але роблю боляче всім. Таке відчуття, що боюсь всі розачоровать, але до чого мені чужі люди, я от не знаю....