Уехали из за войны, живём три поколения в одной квартире, конфликты

Доброї ночі.Я біженка.Виїхала з України до Німеччини з донькою 13 років рік тому.Розлучена.На Україні була у стосунках 4 роки.Перед війною ми з моїм коханим почали жити разом.Було важко морально.Він мав складний характер і з моїми батьками і донькою спілкування ніяк не складалося.Хоча він людина порядна,не залишить в скрутну годину.Але любив заглядати в чарку після роботи, після чого всіх повчав.Це виснажувало.Конфлікти почастішали, стосунки погіршилися.Після вибуху поруч з будинком, я вирішила виїхати за кордон.Пристосовуватися до нового життя було дуже важко.Мій коханий дзвонив часто, в мене часу було замало.Ревнощі і постійні питання де я і що роблю, як мені жити і що робити, не розуміючи ситуацію з середини, мене зовсім виснажили.Я вирішила, що з мене досить, не хочу постійно виправдовуватися.Я вирішила стосунки розірвати.Ми не спілкувалися 1.5 місяця.За цей час в мене помер мій вітчим,мама залишилася одна.Мій коханий, з яким я розірвала стосунки,потрапив у лікарню.Потім з'ясувалося, він багато думав, розбирався у собі, аналізував.Писав мені.Я була дуже жорстка у висловлюваннях.Він мовчки слухав.Людину як змінили.Він сказав що був егоїстом, просив пробачення.Ми вирішили спробувати.У вересні до мене у Німеччину приїхала мама.Бо вона одна й бомблять.У грудні приїхав мій коханий.На військовій комісії його зняли з військового обліку.Ми живемо разом я, дочка, мама і чоловік.Тепер конфлікти з мамою. Вона вважає, що ми до неї ставимося неповажно.То їмо не в той час,а вона сама соромиться їжу брати і ходе голодна,то їй здається що їй купатися не дозволяють і купа претензій до мого цивільного чоловіка та до дочки.Я працюю, всі документи, лікарі, гімназія, організація побуту на мені, бо я вже тут рік живу. Мама постійно каже що буде шукати житло окреме і щоб ми шукали.Як тільки почнемо шукати, каже що ми хочемо її позбавитися. Я кажу їй, щоб вона мені сказала відповідально, як вона хоче, щоб було і не брала дурниці в голову, що ми всі живемо у квартирі на рівних правах і просто треба один одного попереджати, хто що робить. Я до коханого вже 4 місяць зауважень не маю.Інша людина. А мама його не сприймає.Я почуваю себе винною, не можу налагодити стосунки та знайти правильні слова для моїх рідних.Я втомилася.Мене вичерпано.Я люблю свою маму, дуже, але я не розумію, як мені себе з нею поводити і як зробити так, щоб вона зрозуміла, що мій коханий справді змінився.Допоможіть розібратися... Бо голова вже втрачає здатність раціонально мислити.Майбутнє незрозуміле...