Уехали из за войны, живём три поколения в одной квартире, конфликты

↩ Реакція на відповідь № 339898 для Павел Леонидович Басанский

Шановний Павло Леонидович добрий день . Дякую за відповідь. Важко у обмеженій кількості символів вкласти всю суть проблеми та зобразити характерні риси близьких людей. Доречі так, я люблю Бетховена и Шопена, взагалі люблю класику. Тепер по суті. Я ніколи не дивилася на маму, тояк на особу з нарцисичним характером. Треба поміркувати про це. Я трохи опишу маму, як я ії бачу. Моя мама теж розлучилася коли мені було 4 роки. Вона кохала батька і ночами плакала.Мені маму було душе шкода і я їй, коли ще була дитиною, не дозволяла дивитися фільми про кохання, бо вона сумувала. Ми з нею завжди були близькі. Мене в дитинстві любили і завжди враховували мою думку. Але я росла дитиною домашньою та сором'язливою. Я заміж вийшла рано, в 17 років. Не за великим коханням. Просто я мала купу комплексів стосовно своєї зовнішності, вважала, що мене заміж ніхто не візьме) Зараз це і смішно, і боляче і соромно згадувати. А коли у першому шлюбі моє життя не склалося(я подала на розлучення після 17 років спільного життя бо чоловік руки розпускав і любив випити), то мама сказала, що то я винна, чоловік хоч і поводив так себе, але ж він завжди поможе, що не попросиш, він проста людина, а я корону на себе начепила. Я кажу їй, що ми різні , і мені наостогидло кожного дня нюхати перегар, і від чоловіка вимагається не тільки сумки носити та на робочій машині щось перевозити, а й відповідальність нести за сім'ю, не кажучи вже за атмосферу і стосунки. Я спитала, нащо дозволила мені так рано заміж вийти, якщо бачила, що не кохаю .Вона сказала, что , я була повненька, риженька, домашня, що якби мені потім ніхто не запропонував шлюб, вона була б винувата. Я їй сказала, що чим ти думала, коли добро давала. Мені було лише 17 років. Я питала поради. Я психологічно була, мені здається, готова і до сім'ї і до серйозних стосунків, я завжди була відповідальна, але ж я не кохала. Я не розумілася на стосунках. Я з 17 років жила окремо. Але мене так виховували, що в нашій сім'ї всі один одному допомагали. В моїх бабушок і дідусів були великі сім'ї, по кілька братів та сестер. І всі вони спілкувалися близько і допомагали один одному. І я так виросла. Мама мені допомогла часто з дітьми, брала на канікули , а я приїжджала допомагала на городі, коли був час, та купувала різні гостинці та необхідні речі мамі. Мама зі мною радилася, як діяти коли проблеми. Я теж радилася, але рідше. Бо не хотіла зайвий раз її турбувати та хвилювати. Мій вітчим був чоловіком відомим. Він теж приклався до чарки, часто по молодості був у запоях, мама мене просила з ним поговорити. Він якось мене не то щоб слухав, але прислухався та боявся...я не знаю як сказати. Так і жили. Потім я вийшла вдруге заміж. Син від першого шлюбу залишися в рідному місті у 18 років з татом в нашій квартирі. Сказав, що йому тата шкода і сам тато не зможе, але мене любе и наші стосунки завжди були гарними. Я переїхала жити в інше місто , ми з чоловіком фінансово допомагали синові, поки він вчився. Я народила доньку. Але виявилося,, що чоловік дуже залежав від своєї мами, від її думки. Вона йому на мене погані речі говорила, я не зразу про це взнала. Він подав на розлучення, коли дочці було 7 років. Я тривалий час не працювала. Виховувала доньку та займалася домашнім господарством . Коли він подав на розлучення, став виганяти мене з дому, грошей не давав і грозився дочку відібрати. Я від нього залежала. Дуже важкі часи були. Я в нього була прописана, тому намагалася триматися достойно , ввічливо що з ним що з його мамою, яка щодня по пів дня у нас дома була , мабуть щоб я речі не вивезла. Я після розлучення ще три роки там жила у психологічному пеклі. Намагалася стати на ноги. Підробляла прибиральницею.', хватало тільки скромну ну їжу бо робила я три рази на тиждень по пів дня, дочка буда у першому класі, займалася музикою і я мала приділяти їй багато часу.Дочка батька любить , і він ії теж. Я вирішила для себе, що я повинна заради дитини розділити відношення чоловіка до дочки і до мене, і не змішувати вкупу все. Дочці нічого поганого про батька не казала. За той час я повернулася в свою професію, в бухгалтерію, наперекір свекрухиним пліткам про мене, намагалася не звертати увагу , багато читала і слухала по психології різних людей і намагалася сама для себе з'ясувати чого я варта, і чому до мене було таке гидке ставлення свекрухи та чоловіка. Я їх простила. Переступила та пішла далі. Дочка підросла, змогла сама залишатися вдома, ходити до школи. Я знайшла другу роботу. Зняла житло і з'їхала, взявши лише свої та дочкині речі. Хоча його квартиру ми обставляли у шлюбі разом. Для другого чоловіка те, що я пішла жити на квартиру було несподіванкою. Мабуть він вважав, що якщо я чемна, ввічлива людина , то я слабка. Але дочку він брав кожну неділю. Мама тим часом продала квартиру в рівному місті і переїхала ближче до мене за 30 км у село. Так і жили. Я зі своїми життєвими труднощами справлялася сама, мамі розповідала частково . Дякую їй за те, що я могла їй дочку на канікули привезти. Отаке життя)

Добрый день Светлана Владимировна, спасибо за ответ. Да , вы правы, сепарация окончательная , видимо, так и не произошла. Хочу немного прояснить ситуацию, так как всего не опишешь сразу. Я с 17 лет жила отдельно. Выше в ответе Я описала свою жизнь как смогла. Сейчас мы живём вместе потому что мы беженцы. В Германии очень сложно найти жилье. Поэтому попалась чудом квартира, в которую мы все и заехали. Поскольку я приехала сюда самая первая, то все вопросы по поиску и оформлению лежали на мне. Маме 73 года. Ее нельзя назвать пожилой женщиной в психологическом плане. Она при переезде сюда довольно быстро освоила смартфон. Неплохо обращается с компьютером и активно изучает немецкий язык, посещая Диакони курсы. Вы во многом правы. Я манипуляции и абьюз очень хорошо вижу и чувствую, но я не знаю как реагировать на это, чтобы не обидеть и при этом найти правильные слова и выработать правильное поведение. Вы пишете "сепарация должна происходить в подростковом возрасте", "если я не смогла себя изменить за 50 лет" и т.д. Вы пишете должна, должна, должна.... Я сейчас это всё понимаю. В 17 лет не понимала, Я жила по тем традициям, по образцу и подобию той семьи, которые мне привили. Потом много думала и менялась в соответствии с новым внезапным "озарением" в моих мозгах. Я сюда обратилась за помощью, а именно какие найти слова для моей мамы, мужа и дочки, когда возникают манипуляции. Вы констатируете факт того, до чего я дошла в своей жизни путем собственных проб и ошибок. Я хочу изменить ситуации. Я не знаю как это сделать.

↩ Реакція на відповідь № 339938 для Владимир Анатольевич Тарасенко

Добрый вечір шановний Володимир Анатолійович. Дякую за пораду. Дуже влучно. Мені здається , що я розумію , що Ви маєте на увазі. Я повинна працювати над своїм особистим життям, не звертати увагу на перепади настрою мами. Вона доросла людина яка , в принципі, усе життя приймала рішення самостійно. Вона часто зверталася до мене за порадою, з мого дитинства ми все обговорювали. Інколи прислухалася. Частіше не прислухалася. А останнім часом не прислухається, рішення приймає імпульсивні, ображається на поради, неначе я погане раджу... а потім, коли по її рішенню щось не виходить, знову звертається за допомогою. Вона і зараз остаточні рішення приймає самостійно. Я її не ображаю, навпаки, намагаюся допомогти. Я знаю, что поміч треба надавати лише тоді, коли її потребують та просять, тоді й цінують. А якщо намагаєшся "підстрелити соломку" передчасно, то є загроза непорозуміння. Я зараз досить часто даю поради передчасно... Я розумію чим можуть закінчитися ті чи інші дії. Забуваю, що так не треба робити. Ви праві. Я повинна спокійно і ввічливо спілкуватися, але якщо її щось дратує, запитати як вона хоче щоб було. Або запропонувати варіанти рішення. На обвинувачення не звертати увагу. Це важко буде, але треба намагатися. Як вона захоче, так і діяти, не порушуючи домовленності, але так, щоб не страждали мої стосунки з чоловіком та донькою. Я мушу бути спокійною і послідовною. Якщо вона хоче жити окремо, я все одно не зможу їй довести, що це її бажання, а не наше і нехай шукає житло сама, оформлює документи сама, сама сплачує за рахунками та розбирається з купою листів, які у Німеччині приходять тонами. Ми тут отримуємо однакову допомогу. Ми в рівних фінансових умовах. Я їх скажу, якщо їй дійсно буде потрібна допомога, з чим вона не зможе сама впоратися, вона може на мене розраховувати, але все інше-сама! І крапка. Вона теж повинна навчитися думати що каже, кому каже і нести відповідальність за свої дії. Мама має вищу освіту, начитана та зповна може аналізувати ситуацію. Хоче окремо харчуватися? Нехай харчується. Я не повинна почувати за це провину. Хоча мені ніяково . Це зовсім не так, як в нашій сім'ї завжди було. Але мабуть треба спробувати . Я правильно вас зрозуміла? Дякую за пораду

↩ Реакція на відповідь № 340071 для Павел Леонидович Басанский

Доброй день Павло Леонидовичу. Вибачте , що не відразу відповідаю. Яка мама? Зараз спробую написати щось про її характер.
1. Вона працьовита. Останні 12 років жила у селі, займалась господарством. Вона купу роботи виконувала на "автопілоті" , бо треба. Город, готування їжі. Але вдома було наче чисто , а затишку не було.
2.Вона звикла обходитися тими речами, що є. Звикла на собі економити. Взагалі то собі речі не купувала, носила те що я їй привезу. Але якщо щось треба для городу або якісь інструменти, могла гроші і в кредит узяти.
3. Вона здається для себе не жила. Вона усе життя своїй мамі допомогла за першим покликом, мені теж допомагала, вітчиму. Всі у неї бути поза чергою, окрім неї самої. Не жалілась. Просто робила добро і все, бо вважала своїм боргом.
4. Вона любе читати, любить музику, гарно співає,цікавиться всим новим.Опанувала комп'ютер. Нещодавно освоїла і смартфон. Хоча завжди каже що вже має він , голова не робить, погано запам'ятовує. Але німецьку вчить, ходе на курси і якщо їй треба у чомусь розібратися, то розбереться.
5. Все життя запитує у мене та у інших поради. Вважає себе слабкою людиною, яка не є лідером та яка вимушена приймати рішення. Але іноді даєш пораду, бо розумієш , що так краще, але вона сердиться, особливо на мого чоловіка, наче ми нічого не розуміємо і робе своє. А потім , таки звертається за допомогою, але вибачення просити не вміє.
6. Вона імпульсивна і часто приймає рішення, а потім думає та аналізує.
7. Вона важко приймає чужу думку, якщо має свій інший погляд на якусь річ. Може доволі різко переконувати людину в іх неправові.
8. Вона схильна ображатися без причини і надумувати проблему там, де її немає.
9. Вона не завжди тримає слово або домовленості. Якщо щось пообіцяла, а потім особисті обставини змінилися, може діяти по іншому у зв'язку з новими обставинами, не попередивши , що вона щось там собі передумала.
10. Якщо в побуті вона розставила приоритети , що потрібно робити в першу чергу, а без чого взагалі можна обійтись, то якщо хтось у сім'ї робить за своїми правилами (щось ремонтує, прибирає, саджає і т.і) ображається і вважає роботу іншого зайвою, непотрібною, несвоєчасною. Наприклад мій чоловік у неї в селі все відремонтував, збудував душ на вулиці, зводив красиво у дворі бо він естет, то мамі все не таке, їй потрібно було, щоб чоловік допомагав на городі, копав та таке інше. Ображалася, мов навіщо їй той душ такий здоровий та красивий парканчик , та все покращено, та будка для собаки нова гарна, краще б за городиною допоміг дивитися. Я мамі казала, что город то її бажання. Ні в мене ні в чоловіка нема здоров'я на городі сидіти. Якщо їй треба, ми все купимо та привеземо. Хоча всі сусіди заходили в двір і хвалили чоловіка, як він все гарно зробив ... Тобто казала мені мов робіть що вам завгодно в домі і дворі, бо вона вже у літах... А як ми самі стали планувати що де і як робити, ходила ображена і досі вважає, що то що ми робили то можна було й не робити, не важливо.
11. Мама дуже уважна до документів, оплати житла, субсидії... Щоб все було добре, але в побуті, у прибиранні, приготуванні їжі, все робить якось не до кінця, наче зроблене, а воно наче все недороблене. Ми з чоловіком полюбляємо , щоб і в квартирі було красиво, і стіл серверований до обіду красиво, і порядок у шухлядах, і щось новеньке приготувати, а мамі то неважливо , головне щоб їжа була, а всі речі десь приткнуті аби як.

Не знаю, чи я правильно написала... Ну поміркувала трошки, це те, що в голову перше зайшло про маму...

↩ Реакція на відповідь № 340541 для Павел Леонидович

Доброго ранку. Даже Вам дякую. Подивлюся та поміркую.