«Про минуле не потрібно шкодувати, потрібно лише витягувати з нього уроки...»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: я Age: 19

не знаю, чого хочу. ніби й всього, а ніби й абсолютно нічого

вимушена була переїхати з дому в інше місто на час навчання. але сидячи тут, в пустій квартирі, сам на сам з собою, мені нав'язується думка: а чи дійсно я цього хочу? чи дійсно я хочу тут вчитися? чи хочу я взагалі десь вчитися? що я взагалі хочу робити, якщо мені нічого не цікаво? декілька років тому я вступала сюди, мріяла знайти тут друзів, переїхати жити по-справжньому. але друзів так і не знайшла, а в університеті розчарувалася. важко вчити те, що тобі не цікаво. але все ж думаю, хай буде, закінчу тут навчання. хоча б на заочне переведусь, щоб так одиноко не було. з цими думками я сама не могла впоратись, тому вирішила поділитися з батьками, хоч правду кажучи, дуже довго думала, а чи варто? все ж розказала їм, тай ось два вечори під ряд плачу, бо мама дзвонить по відеозв'язку і ніби морально мене знесилює. вона просто не чує, що я їй кажу, так зверхньо посміхається, коли я намагаюся щось пояснити. а коли їй набридає вона починає кричати і робить дзеркалку, каже, хіба я винна? ти сама туди хотіла, я тут до чого? і так по декілька разів.
сьогодні я не витримала і виказала їй усе, що мені болить. я сказала, що хочу від неї підтримки, а не вічних криків і образ. на це вона відповіла, що це мені так мої психологи (я більш ніж півроку тому була у психолога) промили мені мозок і настроїли проти неї і що її це ображає. після того мені стало ще більш образливо і я нагадала їй ті рази коли вона мене била, і запитала чи не образливо мені?
коли вона так поводиться, мені хочеться рвати себе на шматки, вона ніколи не хоче просто дослухатися до мене. я ніби ультразвук. вона завжди робить з себе жертву, а мене малює злом, яке, як вона каже, доведе її до самогубства.

тато передзвонив і хотів заспокоїти мене. він сказав, що підтримує мене, якщо мені не подобається навчання і якщо я вирішу його кинути. він говорив спокійно і врівноважено, вислухав мене і це дійсно те, чого мені не вистачає від мами.

мені тяжко. я не маю кому сказати про те що мене тривожить. мені складно переживати це тихо перемелювати це всередині.

я також, намагалася пояснити матері що мені не тільки вчитися не хочеться мені нічого не хочеться. мені важко прокидатися і засинати щоб помитися чи почистити зуби мені треба себе вмовляти в магазин я рідко виходжу зазвичай на шляху з пар. піти кудись погуляти мені не хочеться. друзів не хочеться, хлопця не хочеться. ці речі я і мріяла робити тут, але зараз навіть щоб вийти з квартири мені треба себе 2 години готувати морально
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?