не знаю, чого хочу. ніби й всього, а ніби й абсолютно нічого

Question

вимушена була переїхати з дому в інше місто на час навчання. але сидячи тут, в пустій квартирі, сам на сам з собою, мені нав'язується думка: а чи дійсно я цього хочу? чи дійсно я хочу тут вчитися? чи хочу я взагалі десь вчитися? що я взагалі хочу робити, якщо мені нічого не цікаво? декілька років тому я вступала сюди, мріяла знайти тут друзів, переїхати жити по-справжньому. але друзів так і не знайшла, а в університеті розчарувалася. важко вчити те, що тобі не цікаво. але все ж думаю, хай буде, закінчу тут навчання. хоча б на заочне переведусь, щоб так одиноко не було. з цими думками я сама не могла впоратись, тому вирішила поділитися з батьками, хоч правду кажучи, дуже довго думала, а чи варто? все ж розказала їм, тай ось два вечори під ряд плачу, бо мама дзвонить по відеозв'язку і ніби морально мене знесилює. вона просто не чує, що я їй кажу, так зверхньо посміхається, коли я намагаюся щось пояснити. а коли їй набридає вона починає кричати і робить дзеркалку, каже, хіба я винна? ти сама туди хотіла, я тут до чого? і так по декілька разів.
сьогодні я не витримала і виказала їй усе, що мені болить. я сказала, що хочу від неї підтримки, а не вічних криків і образ. на це вона відповіла, що це мені так мої психологи (я більш ніж півроку тому була у психолога) промили мені мозок і настроїли проти неї і що її це ображає. після того мені стало ще більш образливо і я нагадала їй ті рази коли вона мене била, і запитала чи не образливо мені? 
коли вона так поводиться, мені хочеться рвати себе на шматки, вона ніколи не хоче просто дослухатися до мене. я ніби ультразвук. вона завжди робить з себе жертву, а мене малює злом, яке, як вона каже, доведе її до самогубства.

тато передзвонив і хотів заспокоїти мене. він сказав, що підтримує мене, якщо мені не подобається навчання і якщо я вирішу його кинути. він говорив спокійно і врівноважено, вислухав мене і це дійсно те, чого мені не вистачає від мами. 

мені тяжко. я не маю кому сказати про те що мене тривожить. мені складно переживати це тихо перемелювати це всередині.

я також, намагалася пояснити матері що мені не тільки вчитися не хочеться мені нічого не хочеться. мені важко прокидатися і засинати щоб помитися чи почистити зуби мені треба себе вмовляти в магазин я рідко виходжу зазвичай на шляху з пар. піти кудись погуляти мені не хочеться. друзів не хочеться, хлопця не хочеться. ці речі я і мріяла робити тут, але зараз навіть щоб вийти з квартири мені треба себе 2 години готувати морально

Ксения Шалимова · Answer

[quote]також, намагалася пояснити матері що мені не тільки вчитися не хочеться мені нічого не хочеться. мені важко прокидатися і засинати щоб помитися чи почистити зуби мені треба себе вмовляти в магазин я рідко виходжу зазвичай на шляху з пар. піти кудись погуляти мені не хочеться. друзів не хочеться, хлопця не хочеться. ці речі я і мріяла робити тут, але зараз навіть щоб вийти з квартири мені треба себе 2 години готувати морально[/quote]
Добрий вечір. Дуже добре що ви про це написали, бо це симптом депресивного стану. Це справді не можна залишати як є. Як давно у вас такий стан? З якими подіями повязуєте?

Vitaliya Melnik · Answer

[quote]мені тяжко. я не маю кому сказати про те що мене тривожить.[/quote]
Я вам співчуваю. І в той же час ви пишите, що у вас є батько, який підтримує. Чую про вашу самотність і про тиск матері.
Ви зараз працюєте з психологом?
Яке у вас питання до психологів сайту?

Павел Леонидович Басанский · Answer

[quote]вирішила поділитися з батьками, хоч правду кажучи, дуже довго думала, а чи варто?[/quote]
Бачите, бажано довіряти своїм думкам та передчуттям, бо у Вас вже є певний досвід спілкування із ними, чи не так?
[quote]ось два вечори під ряд плачу, бо мама дзвонить по відеозв'язку і ніби морально мене знесилює. вона просто не чує, що я їй кажу, так зверхньо посміхається, коли я намагаюся щось пояснити. а коли їй набридає вона починає кричати і робить дзеркалку, каже, хіба я винна? ти сама туди хотіла, я тут до чого? і так по декілька разів.
сьогодні я не витримала і виказала їй усе, що мені болить. я сказала, що хочу від неї підтримки, а не вічних криків і образ. на це вона відповіла, що це мені так мої психологи (я більш ніж півроку тому була у психолога) промили мені мозок і настроїли проти неї і що її це ображає. після того мені стало ще більш образливо і я нагадала їй ті рази коли вона мене била, і запитала чи не образливо мені?
коли вона так поводиться, мені хочеться рвати себе на шматки, вона ніколи не хоче просто дослухатися до мене. я ніби ультразвук. вона завжди робить з себе жертву, а мене малює злом, яке, як вона каже, доведе її до самогубства.[/quote]
Дивіться, Ви ж вже знаєте, що Ваша мама - витончений маніпулятор, який вміє все гарно обертати проти Вас.
І зовсім не вміє та й не хоче Вас підтримувати. Навіщо тоді від неї цього чекати? Навіщо бути з нею щирою та розповідати, що у Вас на душі? Якщо знаєте, що вона лише зробить Вам боляче. Навіщо?
Враховуючи її фрази та поведінку, що Ви навели в питанні, є велика підозра, що Ваша мати - нарцисична особа.
А такі люди дуже токсичні в спілкуванні з близькими і зазвичай забирають в них психічну енергію - знесилюють, як Ви й написали.
"Люди з нарцисичним розладом особистості егоцентричні, їм бракує співчуття та уваги до інших, вони залежать від похвали та захоплень. Їх можна описати як зухвалих, маніпулятивних, егоїстичних та занадто вимогливих. Такий спосіб мислення й поведінки проявляється у всіх галузях життя нарциса: від роботи і дружби до сім’ї та любовних стосунків" (з одної психологічної статті).
[quote]тато передзвонив і хотів заспокоїти мене. він сказав, що підтримує мене, якщо мені не подобається навчання і якщо я вирішу його кинути. він говорив спокійно і врівноважено, вислухав мене і це дійсно те, чого мені не вистачає від мами.[/quote]
Бачите, а тато навпаки - це Ваша підтримка, він - Ваш внутрішній ресурс. До нього і звертайтесь у складних життєвих випадках.

Светлана Киселевская · Answer

Добрый день!
[quote]мені не тільки вчитися не хочеться мені нічого не хочеться. мені важко прокидатися і засинати щоб помитися чи почистити зуби мені треба себе вмовляти в магазин я рідко виходжу зазвичай на шляху з пар. піти кудись погуляти мені не хочеться. друзів не хочеться, хлопця не хочеться. ці речі я і мріяла робити тут, але зараз навіть щоб вийти з квартири мені треба себе 2 години готувати морально[/quote]
Вы описываете симптомы депрессии.
Поэтому вам надо обратиться к врачу.

А от психологов вы какой помощи ожидаете?

Владимир Анатольевич Тарасенко · Answer

Добрий ранок!
[quote]мені не тільки вчитися не хочеться мені нічого не хочеться. мені важко прокидатися і засинати щоб помитися чи почистити зуби мені треба себе вмовляти в магазин я рідко виходжу зазвичай на шляху з пар. піти кудись погуляти мені не хочеться. друзів не хочеться, хлопця не хочеться.[/quote]
Хочу вас підтримати. Також висловити надію, що згодом ваше життя налагодиться. Поясню, чому народилась надія - ви довгий час тримали в собі розчарування через нездійснені очікування. І тим самим створювали психічну напругу, утримуючі всередині негативні думки та почуття.
Нарешті "гнійник" прорвася - ви поділились своїм станом з мамою. Та, на жаль, від мами нічого доброго не почули. На відміну від неї, ваш батько вас почув і зрозумів, підтримав і готовий допомагати. Отже, туман розвіявся. Тепер ви знаєте, з якого боку буде холод, а з якого тепло і щира підтримка.
А коли з'являється ясність, стає легше усвідомити обставини і побачити, в який бік рухатись. виходячи з кризи.

На щастя, у вас є чорновий план на цей момент  [quote]все ж думаю, хай буде, закінчу тут навчання. хоча б на заочне переведусь, щоб так одиноко не було. [/quote]
Тому варто порадитись з батьком, вислухати його міркування і приймати СВОЄ рішення(!)

Також актуально звернутись до психолога, аби разом з ним пропарцювати дитячі травми, підняти самооцінку і подолати схильність замикатись в собі.

Авторизация

Поиск психолога и психотерапевта

Статьи, обзоры, словарь и темы по психологии

Тесты для самопознания и психологические викторины

Авторизация

не знаю, чого хочу. ніби й всього, а ніби й абсолютно нічого

Ответы психологов