Депресія

Здравствуйте, последние так дней 5 зациклилась на том, что замечаю подозрения у себя на БАР.
Я в этом уверенна на процентов так 80, но за счет того что мало углублялась в другие психические заболевания не могу быть так стойко уверенна.
Я чувствую, что не успокоюсь пока не удостоверюсь в точности своих слов.
Понимаю, что диагноз тут мне не поставят. Но все таки хотела бы описать один примечательный промежуток моей жизни очень напоминавший манию и тем самым поинтересоваться, можно ли это и вправду назвать биполярным расстройством?

Длился этот период три месяца, летом 2023 года
Я человек привыкший скорее общаться с людьми в интернете чем в жизни, мне так намного удобнее (я в последний раз гуляла со знакомыми мне людьми два года назад).Но тут вдруг посередине лета я начинаю и гулять со своим знакомым даже не смотря на то что еще совсем недавно не стала бы вообще с ним связываться
Особенно налегала на энергетики
Люди очень часто мне говорили что меня совершенно не понимают что я якобы под препаратами и от того такая болтливая. Но тем не менее вот такая моя гиперактивность, красноречие, шквал смешных шуток - людей очень тянуло, у меня было очень много интернет собеседников что в принципе редкость для меня.
Я увлекаюсь рисованием, и в тот период у меня особенно дела с ним шли в гору, явный прогресс был.
Порой когда я выпивала энергетик и еще рисовать садилась меня буквально изнутри распирало от радости и от того как же все классно как же всех я люблю и обожаю.

также у меня потом что то вроде депрессии началось
Потому что я задумалась над словами людей о том что я слишком странная, и порой очень колкая на слово была тем летом и это меня заставило как то поникнуть, винила я себя. Если летом я ощущала себя на 9/10 то с осени по зиму чувствовала себя на 4.5/10. Конечно уже не по причине чувства вины, вина скорее стала затравкой а в последствии переросла в меланхолию.
у меня очень большая часть симптоматики этого расстройства подходит под то, что было у меня, я просто слишком долго описывать не хочу. Не могли бы вы мне сказать, может то, что я писала подходит скорее под что то другое?
В случае чего, могу рассказать о другом промежутке моей жизни где я совершенно точно пребывала в депрессии которая после этого сменилась на что-то вроде гипомании.
Спасибо большое.

Я зараз живу в дні сурка. Прокидаюсь, йду на тренування, прихожу додому і займаюсь з репетитором. В коледж не ходжу, немає сили. Весь час дома проводжу в своїй кімнаті, виходжу тільки в туалет чи на кухню взяти їсти, їм в кімнаті.
Друзів немає, спілкуюсь тільки зі своєю собакою і іноді з дівчатами з тренування. Проблеми з харчуванням: їм не від голоду, а просто, щоб їсти. Мені стає легше від цього.
Я більшу частину дня проводжу в своєму світі, який я створила. Де в мене багато друзів, я щаслива та відкрита для всього світу. Кожну хвилину, як я щось дивлюсь чи слухаю музику, уявляю себе в тому світі. На тренуваннях, в дорозі, дома; коли дивлюсь фільм, ставлю на паузу, вдягаю навушники, включаю музику та уявляю себе там, в тому світі. Під час фільму чи якогось ролику в ютюб, можу зупинити безліч разів. Без цього я відчуваю себе погано, відчуваю апатію та не бажання жити.
Я не можу спілкуватися з однолітками. З людьми старшого віку - так, з молодшими дітьми теж, а з однолітками ніяк. Якщо я находжусь в великій шумній компанії, я хочу плакати та втікати звідти. Дискотеки, коледж, просто велика компанія - все воно викликає в мене паніку та бажання втекти.
В мене немає друзів, я не люблю себе, я просто знаю, що я не гарна, але в якісь моменти я дивлюсь на себе в дзеркало і бачу неймовірно гарну дівчину, виходжу з дому та йду в хорошому настрої, а потім я бачу себе в якомусь відображенні і все, я просто хочу розревітись, я знову не гарна. Із-за того що я їм, тільки для того щоб поїсть, я товста, мені потрібно схуднути для спорту, тренер постійно це говорить.
Спорт для мене єдине реальне місце, не в моїй голові, де я відчуваю хоч трохи радості. Але коли я починаю збиратись на тренування, я не розумію навіщо я взагалі туди йду, але йду, дисципліна. В мене часто перепади настрою під час тренування. Щось довго не виходить- хочеться плакати, але якщо до мене підійде якась дівчина та почне зі мною розмовляти, в той же час я вже сміюсь з жартів, вона відходить - знову хочут плакати.
Постійно якась різка мотивація. В один день можу хотіти записатись на ще якийсь гурток, годинами шукаю кращий, находжу, відкладаю на потім, щоб обговорити це з батьками, на наступний день не розумію навіщо я взагалі це шукала. І так зі всим. Можу навіть кудись записатись, а потім їхати туди зі сльозами на очах та не розуміти, навіщо я взагалі туди їду.
Мені дуже складно, бітьки говорять, що це все моя лінь та те що я не виходжу гуляти. А в мене просто немає моральних сил цього зробити, я просто не можу. Мене можливо будуть відраховувати з коледжу, а я нічого не можу з цим зробити, не можу зробити щось для цього, просто немає сили. Якщо можете, порадьте, будьласка щось, я вже просто не можу так жити, прото не можу

У меня депрессия давно диагностирована психиатром, принимаю сейчас уже год антидепрессанты.
Все время откладываю запланированное если нет сроков, например хочу пройти курсы, оплачиваю и не занимаюсь, покупаю яйца (хочу яичницы) и они портятся в итоге, и очень много важного и неважного так, даже д/з ребёнка не выложила в дневник и получили единицу. Если дело со сроком, то обычно делаю.
Мой вопрос: причины этого- сама депрессия или какой-то дополнительный страх изменений или страх действий.
Хочу понимать почему так происходит и что делать с этим.
Пс. Также в терапии не делала задания психолога, не было изменений и последний раз меня не взяли в терапию по этой причине.