Потребую щирої психологічної пітримки

З початку війни моє минуле життя було зруйноване вщент.Я втратила все, що мала мій бізнес, місце проживання, а також відносини з людьми ,яких я вважала надійними.Ще на початку березня минулого року у мене був вибір залишитися на західній Україні та розпочати своє нове життя чи поїхати до Європи к людині, яку я добре не знала і я зробила не вірний вибір. Не пройшло і місяця, як мені дали зрозуміти що я ніхто і мені тут зовсім не раді.Я розчарована зосталася собакою прямо на вулиці в країні про яку я нічого не знаю. На той час єміграційна служба не могла прийняти мене з собакою на ночівлю в центр для біженців.Мені довелося шукати допомоги в іншій країні,мені вдалось знайти людей які погодилися на деякий час мене прилаштувати, але серед зовсім чужих мені людей я відчувала розпач та біль від того, що не можу повернутися в Україну.Не пройшло і місяця як я зїхала в гурожиток яку давала держава і ось там я в повній мірі відчула свою безпорадність та безвихідність моєї ситуації.Я була після всього пережитого та від жорстокості людей,які проживали в гуртожитку просто в щоці там зазнала справнього гніту та психологічного насилля. Я мягко кажучі була не в собі і ще трохи зішла б з розуму, бо вкрай було тяжко бути одній, все вирішувати самій,надіятися на себе без жодної пітримки і розуміння від інших.
Були спроби працювання з психологом але всі говорили одне і теж саме, що можу допомогти тільки сама собі, що я повинна знайти сама опору в житті якої я зовсім для себе не бачила.
Мій стан не поліпшився навідь коли переїхала в Україну і знайшла де жити.
Була сильна затяжна депресія в кілька місяців, навідь тяжко було встати з ліжка.Допоки не знайшла в собі сили знайти роботу та вже після того, як стала працювати трохи прийшла в себе, знову змінила місце проживання де колись хотіла жити,але все одно мені ще дуже болить все те, через що мені довелося пройти та пережити. Я одна, без жодної пітримки, розуміння інших.
Я багато прочитала літератури про мотивацію,вихід із кризи , але живої пітримки не маю, ні друзів, ні знайомих, ні родичів. І ті психологи, які радять все самій, і що треба читати, щоб витримати все, просто не мають бажання йти в консультацію зі мною чи не мають розуміння, як з цим працювати. Мені не вистачає банально людського розуміння та пітримки.
Зараз трохи влізла в кридитну історію, щоб хоч трохи мати можливість на краще життя. Зовсім не легко все самій. Я як та квітка яка пробивається через груду асвальту.