Сепарація в дорослому віці

Доброго дня! Мені 33 роки і я досі проживаю разом з батьками. Через фінансову складову не мала можливості проживати окремо раніше. Зараз я добре заробляю і маю можливість переїхати, але зішовхнулася з тим, що відчуваю сильне відчуття провини перед батьками за те, що збираюся переїхати і взагалі мати своє життя окреме від них де вони не будуть присутні так багато часу. Мене сильно тривожить їхня реакція на те, що я збираюся переїхати і жити окремо. Таке враження, що я ніби залишаю дітей на призволяще, хоча усвідомлюю що вони дорослі люди і мають давати собі раду самостійно. Я відчуваю себе поганою і егоїстичною донькою за це. Але для свого ж розвитку та щастя розумію, що мені потрібно жити окремо.
Я розумію, що мабуть етап сепарації в свій час я пройшла не повністю, або якось частково. Особливо з мамою.
Фінансово я незалежна, стараюся допомагати батькам, домашні обов'язки ткож стараюся виконувати сама, хоча мама завжди старається зробити багато чого замість мене, хоча я прошу її цього не робити, вона пояснює це тим, що я завжди для неї дитина. Я їх люблю, але біля них в мене таке враження, що ніяк не можу вирости, що їхня надмірна опіка та контроль мене задушує. Тому прошу поради, як справитися з цим відчуттям провини і чи це нормально при сепарації? І можливо це смішно, але я хочу знати чи маю я право на власне, окреме життя? І чи переїзд зможе вплинути позитивно на мене як на особистість і допоможе сепаруватися емоційно вже в дорослому віці? Дякую.