Сім'я змушує переїжджати з ними в іншу країну

Мені 20 років, навчаюсь закордоном, проте на даний момент проживаю вдома, в Україні. Все навчання я їздила туди-сюди, оскільки жила і навчалась в традиційній формі лише на другому курсі. Через коронавірус та пізніше війну це стало неможливим, тому продовжувала навчання у такій формі. Наразі у мене з'явились проблеми з університетом, хоча маю отримувати диплом. Можливо мені доведеться чекати ще один рік.
І так вийшло, що вся моя родина зібралась переїжджати в іншу країну на ПМЖ, а тому я теж повинна їхати з ними. Насправді, мені є що тут втрачати. Я ризикую залишитись без вищої освіти за крок до отримання бажаного диплому, заради якого я вчилась і старалась протягом 3-х років. Окрім цього, у мене тут стосунки. Я дуже кохаю свого хлопця і у нас все максимально добре, плануємо спільне майбутнє, та батьки кажуть, що ми разом всього кілька місяців, а значить це не вагома причина залишатись тут.
Я розумію їх переживання щодо цієї ситуації, адже я залишусь одна в країні, де зараз йде війна. Окрім цього, це життя і дійсно невідомо як у мене складеться на особистому. Проте, хіба я не маю права свій власний вибір?
За своє життя я ще не працювала, батьки повністю фінансували як моє навчання, так і життя. Нажаль, на студентські роки випало чимало трудностей, але я жалію, що не сепарувалась і не стала повністю самостійною раніше.
Старший брат, з яким я не в дуже близьких стосунках максимально проти теж, щоб я залишалась. Каже, що я не дам собі ради і ні на що не здатна, опираючись на тому, як мені важко було адаптуватись та вирішувати якісь організаційні питання під час навчання та в принципі в країні, в якій навчаюсь. Він постійно мені пригадує як він справлявся зі всім сам, працював і досяг в мої роки більшої самостійності і незалежності. Тому я перестала звертатись до нього за допомогою чи просто порадою щодо деяких ситуацій.
Насправді, я й сама вважаю себе повним 0. За свої роки я не заробила ні копійки, я не навчаюсь на 5 та не маю ні досвіду роботи, ні досягнень, мені немає чим особливим похвалитись. Ще й зовнішність ненавиджу. Чому я не пробую працевлаштуватись? У мене страх і думки, що я - найгірший кандидат на будь-яку посаду і не варта навіть співбесіди. Мені постійно здається, що я знаю і можу недостатньо задля заробітку грошей. Можливо це просто відмазки...
Я не знаю, що робити в цій ситуації. В глибині душі я розумію, що не зможу нічого сама зробити чи досягнути. А спроба буде вартувати дуже дорого. Я боюсь розчарувати батьків, хоча, я вже це зробила.