Live:
Тетяна Штапова
Тетяна Штапова 2 hours тому: «Доброго вечора! Приваблива зовнішність не є гарантією справжнього кохання. Так, з красивими жінками знайомляться, в них частіше закохуються. Але як далі розвиваються стосунки, з»
Віталій Вікторович Бондарчук
Віталій Вікторович Бондарчук 4 hours тому: «Вітаю! А скільки разів за життя трапляється справжне кохання? Десять, п'ять, три, два чи один? Не дівоча закоханність, а справжне кохання. Так, саме справжнє кохання, яке приноси»
Алла Григорівна Веленко
Алла Григорівна Веленко 5 hours тому: «Доброго вечора Руслане. Давайте спробуємо трохи поміркувати над тим, що з Вами може відбуватися зараз. Мою увагу одразу привернули Ваші слова "Я часто відчуваю знесилення, відчай»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: nikd16 Age: 24

Як перестати себе звинувачувати?

Я звинувачую себе у втраті дитини. Антенатальна втрата на 26 тижні вагітності. Минуло вже близько 3 років.
Вагітність була не запланованою, я пізно стала на облік. Пройшла обстеження, які назначили і два узд. На першому узд виявилось, що в мене термін 17 тижнів і матка в тонусі. Лікарка була дуже стара, як потім виявилось їй було 90. Оглянула і сказала не сношаться. Ми бачились тоді востаннє, її через день провели на пенсію. Коли робили друге узд сказали, що маленький плід та матка в тонусі. Нової лікарки тоді ще не було, акушерка сказала, що все нормально. Пізніше почались болі, я звернулась в поліклініку. Мене перенаправили в лікарню у відділ патологій вагітності. Там у мене запитали чи плід рухається. Поьім повели на пристрій де чути серцебиття. Його не було. Те що я розцінювала як рухи дитини виявилось, плаванням мертвої дитини - так мені сказала лікарка. Вона вже почала в мені розкладатись. Мене залишили в лікарні, щоб я розродилась. Це було в часи ковіду і мої родичі дуже поривались мене відвідати (на щастя їх не пускали у відділення) та втішити словами все буде добре. В мене алергія тепер на ці слова. Я спілкувалась з психотерепавтом в лікарні і він сказав, що не з кожної квітки достигає вишня і так буває, що діти помирають і там було щось про те, що я ще молода і т.д. Коли я повернклась з лікарні мої родичі вирішили не залишати мене саму. Мама з братом на кілька тижнів переїхали до нас з чоловіком. Я не могла працювати і плакати чи робити те що потребувала. Почувала себе як у в\'язниці. Пізніше я змінила роботу, переконала себе, що зі мною все гаразд. Приблизно через пів року мені зателефонувала акушерка з лікарні і запитала де моя картка і чи я зробила аборт.. Коли я сказала, що нічим не можу допомогти вона почала давити на жалість, що вона ж доьре ставилась до мене. Я кинула слухавку і заблокувала її. Пізніше пішла в ту ж поліклініку до гастроентеролога, а там поряд стають вагітні на облік. Я розридалась, мене накрило. Потім ставалось, ще декілька ситуацій де мене проривало. Почуваюсь винною, що не помітила що щось не так, і не вчасно стала на облік, що не планувала вагітність, що нервувалась на роботі, що коли помітила, що маленький животик не забила на сполох, що не зрозуміла, що щось не так. Мені досі страшно пройти те бісове обстеження і я боюсь повторення.
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?