Недовіряю своєму рішенню

Доброго дня!
Були різні конфлікти з чоловіком, він регулярно випивав, мені це само по собі не подобалося, і + в такі моменти сварилися. Чоловік утримує сім'ю, я працюю дистанційно, мої доходи за 2 останні роки сильно знизилися і йому це не подобається. Мені теж не подобається і я розвиваю свою справу щоб все ж вийти на нормальний дохід, але в період труднощів хотіла від нього підтримки і розуміючого ставлення. В результаті по суті проплакала 2 роки через стосунки, через випивання і що він не бачив в цьому проблеми, а я була в тривозі постійно.

Ухвалила рішення що по закінченню навчального року з дітьми поїду в інше місто, та якщо моя справа не даватиме досить доходів то влаштуюсь там на роботу, і буду просити підтримки в рідних та якось ставати на ноги сама.

Думала над різними варіантами, чи тоді з чоловіком продовжити стосунки на відстані, чи взяти паузу щоб розібратися в собі, чи розходитися.

Це рішення дало мені трохи внутрішнього спокою і надії на краще.
І ось десь місяць стосунки з чоловіком стали кращими, він не випиває як раніше, спілкується більш адекватно та дружелюбно, не проявляє претензій.

Ще в крайньому конфлікті коли він почав кричати то сказала що не буду в такому тоні спілкуватися. Він це сприйняв нормально. І ще якогось разу коли я була невдоволена його поведінкою і пояснила йому свою точку зору, то він це взяв до уваги.

В результаті я починаю думати що може насправді все нормально і даремно я вирішила вирватися звідси. Там багато труднощів які мені доведеться долати самій. Може я даремно втрачу гарну сім'ю з чоловіком і комфортне життя. Але думка залишатися лякає теж, адже нормальне життя оце останній місяць, а потім може бути все те що раніше, сльози, невдоволення, конфлікти, постійні переживання. Як буде краще для мене і дітей. Я не знаю. Якщо я піду то не знаю як чоловік віднесеться. Може зрадіє що я тоді не буду його фінансовою проблемою. Він досить жадібний і в мене часто було відчуття що я йому зайва і що я винна через витрати і тд. А може буде сумувати і шкодувати якщо я піду. Я можу шкодувати сама. Як я буду справлятися зі всіма проблемами. І сама з дітьми. + Як мені буде без нього адже він мені дуже подобається як чоловік. Якщо я піду то принаймні зможу набути нового досвіду і матиму стимул стати незалежною та здатною попіклуватися про себе. І також може бути легше коли не буде цієї нестабільності і переживань через його випивання.

Здається що насправді в цілому, загалом легше залишитися і намагатися щось владнати тут.