Як наважитися на роботу, або що робити?

Доброго дня!
Я ніяк не можу наважитися піти на роботу, навіть спробувати — продзвонити вакансії, пройти співбесіди, домовитися і тд. Живу в маленькому місті, але вакансії є, я їх чимало бачила. Тобто теоретично можна влаштуватися на роботу. Є двоє дітей молодшого шкільного віку, сім'ю утримує чоловік але заледве справляється, грошей не вистачає на потреби, попереду наступний навчальний рік, дітей потрібно вдягнути, купити канцелярію, зводити до лікарів, пролікувати, це як мінімум. В нас немає власного житла, постійно потрібні гроші на оренду квартири, комунальні послуги, їжу, речі і тд. Тобто реально потрібно заробляти на елементарне виживання. Крім того в мене швидше за все комплексний птср внаслідок сексуального насильства і жорстокого поводження в дитинстві, і ціла купа травматичних досвідів з дитинства і дорослого віку, мені потрібна тривала психотерапія, на це потрібно чимало коштів.
Раніше я справлялась поєднувати догляд за дітьми і дистанційні підробітки, які давали можливість виживати на більш менш нормальному рівні. Початок війни став для мене напевно останньою краплею — що я більше не справляюсь витримувати, так щоб і доглядати дітей, і працювати.
Зараз я мало що можу дати дітям. Базовий догляд, нагодувати, прибрати, трохи поговорити, простежити щоб вчасно купались, чистили зуби, зводити на прогулянку. Але більшість дня діти сидять в гаджетах і в мене немає ні сил, ні знань що з цим робити, хоча розумію що це не добре. Деколи в мене навіть нема терпіння вислухати дітей. Частіше я почуваюся роздратовано коли діти до мене з чимось звертаються. Таким чином я хоча ніби доглядаю дітей але не даю їм того що мала б.
Обоє дітей мали неврози, діагностовані лікарем-невропатологом. Очевидно що це вплив мого виховання. Тобто попри те що я зробила пріоритетом свого життя догляд за дітьми, оберігала їх — я не впоралась. Я боялась лишити дітей наприклад на свекруху, щоб самій працювати, тому що боялась її впливу, бачила від неї прояви жорсткості. Про моїх рідних взагалі мовчу. В результаті зараз постає питання виживання. Я мушу заробляти гроші і йти для цього на ту роботу, яку знайду. Інакше нам не буде за що вдягати, лікувати, нормально прогодувати дітей. Щодо дистанційної роботи, яка раніше вдавалася, то не розумію чому зараз ніяк не можу взяти себе в руки щоб змогти її виконувати. Я у відчаї, бо не можу зрушити себе з мертвої точки, а треба.
Я в тупиковому стані, всі версії що можна було б зробити впираються в страхи або у відчуття марності (не вдасться)