Булімія через стосунки з матір‘ю?

Вітаю, вибачте за довгу історію. В дитинстві мати постійно соромила мене за вагу, повноту, висміювала, обмежувала в їжі. Тоді, в 90-ті, діти зазвичай були худими і це було нормою. Зараз мене б вважали абсолютно нормальною дитиною, тоді я на контрасті з ншими я була повною. В шість років мене мати повела до гінеколога і та поставила мені раннє статеве дозрівання і заборонила поправлятися. І тут почався постійний контроль, зважування, висміювання. Це було не тільки про їжу, моя мати взагалі дуже любила маніпулювати, ігнорувати мене тижнями, бити за те, що неякісно прибирала, неналежне доглядала молодшу сестру, за брехню, хоч справжню, хоч вигадану. З нами жила бабуся, вона змушувала мене просити вибачення у матері на колінах за те, що я у своєму особистому щоденнику назвала її дурепою, який вона звісно прочитала. Мати демонстративно курила і пила в такі моменти, а бабуся казала: бачиш, до чого ти матір довела. Зараз я розумію, що мати була емоційно незрілою. А я мала нести відповідальність за її емоції. Батько був емоційно відсутній. Кілька разів мати змушувала збирати речі, щоб «віддати мене у дитячий будинок». Я стала намагатися догодити, добре вчилася, здобувала нагороди.Я була впевнена, що мати - свята жінка, а я не варта любові батьків. В 16 років я поїхала навчатися за 900 км від дому. Мені було важко, самотньо, я сумувала за домом.Щоб витримати це, я вирішила стати іншою людиною і відмовилась від їжі. Мати побачивши мене вагою в 40 кг запанікувала, почала тягати по лікарях. І я це сприйняла за любов, нарешті я отримала люблячу маму. Але потім почалися літні канікули, мені прийшлось приїхати на літо додому, і довелось їсти. Я почала набирати вагу і чим більше ставала моя вага, тим більше я втрачала люблячу матір. І поїхавши на навчання знов, я зрозуміла, що мені треба компенсувати те, що я з’їла. І я почала очищуватись. Так триває і по сьогодні, уже 18 років. Тільки зараз я усвідомила зв‘язок РХП з моїми стосунками з матір‘ю. Зараз ми в конфлікті через війну. Мати з батьком живуть на окупованих територіях, сестра на пмж в росії. Вони ігнорують мене, з початку війни, у нас постійні конфлікти. І чим частіше сварки, тим жорстокіше і частіше приступи РХП. Мені стає легше після того, як я очіщуюсь. Є ще й інші компенсації: розхламляю речі, гризу нігті, або все це разом. Мені ніби хочеться позбутися чогось поганого в собі через їжу, речі і частини тіла, я відчуваю полегшення, коли позбавляюсь чогось. Допоможіть мені з‘ясувати, про що це насправді