Боюсь не справитися з тиском від набраних кредитів і страхом не реалізуватися

Трохи більше року тому я переїхала до хлопця закордон. Через певні обставини та нашу фінансову безграмотність ми набрали кредитів і зараз ще винні біля 4000$, 2 тис. вже віддали. це так сильно давить щодня думати про те, що в нас такий великий борг і вирішувати всі проблеми які виникають через відсутність грошей. Хлопець працює на будові по 13 14 годин на добу. Я також на роботу ходжу прибирати, Попри це намагаюсь розвинутися в обраній сфері, щоб працювати де мені подобається. Намагаюсь тому що це постійні взлети і падіння, та падіння чомусь набагато довші ніж взлети. В мене ніяк не виходить розвинути дисципліну. І так наскільки я пам'ятаю, вже останні 6 років. Спочатку з З розвитком корисних звичок та навчанням у школі потім з підготовкою до ЗНО, а тепер це. Більшість часу я прокрастиную, хоча ніби от яка мотивація здавалося б величезна, і бажання ніби не бракне, та я чомусь все одно вмудряюся виливати свій вільний час в унітаз. Раніше я ще дуже винила себе за це, зараз трохи легше, але все одно гризе совість. Інколи враження, що думки про те, що роблю замало, що цей кредит спаклюжив нам все майбутнє не виходять з голови ніколи, а це так виматує. Ліпше б потратила енергію на думки про це на дії до вірішення, але ж ні, звичайно я продовжую годувати себе дешевим дофаміном і стояти на одному місці. Улюблену справу я обрала 2 роки тому, і переконана, що за цей час вже давно можна було б працювати за спеціальністю. У стосунках нас ніби все гаразд, ми стараємося підтримувати одне одного попри брак часу і постійний стрес. Звичайно не все гладко, але ми поки тримаємося. Я дуже боюсь що всі наші грандіозні плани мрії, цілі стали нездійсненними через цей кредит. У нас зараз з'явилася можливість переїхати в Штати про що ми якраз мріяла, але для цього потрібно ще більше грошей, а в нас не те щоб не було заощаджень, в нас нічогенький мінус😅 Щось ми маємо позичити, щось дадуть батьки, але цього все одно замало, а часу обмаль. Ні я, ні партнер не віруючі, але все ж хотілося хоча б віру в себе та наше омріяне майбутнє вірити. Чому так складно цю дисципліну розвити? Я намагаюсь себе заспокоїти тим, що коли ця проблема пройде вона мені здаватиметься дрібницею. Дуже соромно ще за те, що я, ніби така вся розумна і класна, погрязла в таких боргах. Інколи я просто перед сном просто плачу, ніби без причини, напевно від зневіри, і вимотаності. Важко продовжувати радіти життю, щасливі моменти не здаються вже такимт радісними, я боюсь, що ми не "вивеземо"