Знущання над трупами тварин

Я вже декілька років мала нав\'язливі бажання, пов\'язані із фізичним насильством над іншими. Спочатку це було спрямовано на оточуючих, потім почали з\'являтися абстрактні образи жертв, просто щоб задовільнити мене миттєво.
Врешті, жага проштрикнути чиюсь плоть, дозволити чужій крові стікати по моїм рукам, в цілому нашкодити і понівечити когось виявилася до такої міри сильною, що я наважилася на перший крок.
Наскрізь проштрикнула тіло мертвого пташеняти, зламала декілька кісток і поховала біля колії.
Минув час, порубала труп горобця, який вже був зовсім не свіжим, мотикою.
Палкою розділила старий труп їжака на частини, сховала череп окремо.
Вмерло курча- поштрикала його помірно гострим цвяхом. Залишилася вкрай незадоволеною, оскільки труп тхнув, а крові не було.
Та жодного разу я не вбивала. Однак я розумію, що рівень емпатії до тварин у мене впав. Раніше я неодноразово любовно ховала мертві тіла звірів, залишала квіти в саморобних могилах. Але тепер все кардинально змінилося. Щойно бачу мертве тіло- мимоволі зосереджуюся на вибудуванні плану по задоволенню своїх не надто благородних бажань.
Мені дуже-дуже подобається це все робити.
Але це до тремтіння в самих кісточках НЕПРАВИЛЬНО. І зовсім не відчувається як специфічне хоббі. Я неначе сходинка за сходинкою просуваюся вперед до страшенно підозрілого фіналу.
Мене останнім часом просто навпіл крутить, так хочеться розчленувати якусь звіринку. Здається, ледь не тремчу від цього. Широко відкрию очі, а перед собою замість стелі бачу плід знущання власної свідомості наді мною: вона підсовує жахливі і в той же час вражаюче прекрасні думки.
Що це взагалі таке? Я переконана, так не повинно бути, нормальні люди не займаються подібним із тою метою, що якою керуюся.
Наскільки серйозна ця ситуація? Це лише частина з того, що мене добряче в собі хвилює, та одна з найнеприйнятніших.